Читати книгу - "Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
ні я не можу тікати - завжди тікала від закоханих у себе очевидно через якісь приховані дитячі рани й образи
ну бачила як батьки кохаються - але повір матір не ненавиділа швидше батька що всім дав горіхів а мені не дав
ну не мала подруг лиш одну в шість років яка мене мацала за груди і хвалила що вони такі великі
ну бавилася зі своїм братом у лікаря ну і що - Великий Зигмунд обдурив нас із тобою спросоння йому наверзлася казна-яка нісенітниця а він бідака і сам у неї повірив коли кохався зі своєю донькою
я не хочу ніякого з тобою зближення ніякого фізичного контакту лиш аби сидіти на сходах мансарди і ковтати очима екзотичні пахощі твоєї китайської трави аби знати скільки разів на день ти вдихаєш і видихаєш повітря аби ти мене інколи впускала ближче ніж до кімнати аби ніхто нічого не знав і аби ми не знали і щоб ніхто не знав що ми не знаємо
і коли я обернулася (бо ж скільки можна тікати) то здалося що ззаду дійсно біжиш ти
рухи звичайно як у хворої риби і слова не звучать а радше ледь бринять
ти зупиняєшся так близько коло мене що я не встигаю визначити відстань між нашими очима і кажеш спокійно хоча бігла не менше кількох хвилин:
- скоро вечір пора обживати камеру Варваро
зникни маро
колись за висланими не треба було так пильно наглядати до сотні прикріплювали одного-двох наглядачів а на пилораму виганяли зовсім без нагляду бо КУДИ ВОНИ ЗВІДСИ ВТЕЧУТЬ навколо півтори тисячі квадратних кілометрів тайги
моя наглядачка не любить лише китайців - та й то з особистих причин вона заводить мене в цілком порожню камеру але я радію що в мене нічого нема - мало того
з кожним днем я все більше хочу щоб ніхто нічого не мав і це не мрія тарантула кохана не егоїстична забаганка бо і тарантули не егоїсти якщо подумати а сліпі виконавці небесного вироку - ні це не егоїзм це месіанська спроба врятувати людей від болю що прийде завтра а він прийде кохана прийде як сусід зичити гроші і головне те що біль виникає від утрати тому якщо не мати речей які можна втратити - не буде й болю який може завтра надійти
і я нічого не мала ти ж знаєш - порожня хата - анічогісінько лише якісь листівки і світлина - і все гаразд жодної сльозини за втраченим ніяких жахливих снів де ти за мною біжиш молода у чорному волоссі і в барвистій сукенці аби сказати що мене кохаєш… - нічогісінько я казала зовсім нічого бо розумієш я тебе і ніколи не мала щоб утратити ніколи ти мені не слала листівок - я здурила - і світлини твоєї не мала тільки все частіше здається що напевне колись її бачила вона мені ввижається тоді коли я плачу - тому можу страждати що цього всього нема і все - а це не страждання це тільки наближення до нього це гра у морський бій це онанізм і кава це щастя все зважувати на шальках терезів - шалена - це - без тебе
Каган-Шабшай любить красуватися переді мною голою до пояса ходить собі з виглядом повністю одягненої жодного разу не прикривається руками навіть не робить спроби прикритися не робить спроби зробити спробу - і хоч би груди були гарні а то ні зовсім обвислі й маленькі ніби виссані монстром - але я не маю права їй дорікнути чи сказати прикрийся курво стара і штовхнути межи ребра щоб ті її пуцьвірінки беззахисно гойднулися адже я нічого не знаю про Каган-Шабшай не знаю чи вона щаслива у шлюбі чи має двох дітей і чи подає милостиню жебракам біля церкви
тому я примушую себе дивитися на її груди так само відверто й невимушено як дивилася б на її ніс аби вона не думала що мені соромно а отже щоб не досягнула своєї мети
та мені й не соромно зовсім: хіба може бути соромно дивитися жінці на жіночі груди?
але наглядачка не заспокоюється а навмисно завжди стає в анфас як би я не оберталася як би не заглядала у вікно чи не нахилялася зашнурувати черевики наче тикає в мене своїми грудьми о Боже нащо мені дали наглядачку жінку невже в цьому краї між Шевченком і декабристами нема наглядачів чоловіків
звичайно я боялася б чоловіка не знала б як поводитися щоб якомога менше його збуджувати коли всміхатися а коли печально не звертати уваги мовляв не бачиш ідоле я сьогодні баную за батьківщиною мені ніколи уявляти який ти голий я заслана сюди я раба навіть менше як раба - я Прометей а ти подаєш мені їжу як під’юджений Гефест ніби й шкодуєш але все одно забиваєш у м’ясо цвяхи - щезни
і він щезне а від жінки навіть не уявляєш чого очікувати ніколи не вгадаєш де межа її чуттєвого збочення і де закінчується а де починається задоволення її страху
не думай Каган-Шабшай що я зм’якну бо те що ти робиш зовсім не інтриґуюче - заїжджено й банально порівняно з численними порнофільмами які я передивилася
я помираю від цієї тягучої доби а особливо від цих прозоро-білих ночей коли видно майже як удень і я ходжу від одного вікна до другого з надією що хоча б у он у тому маленькому дарма що заґратованому віконечку я побачу справжню як то і повинно бути в такий час темряву нехай я собі виберу око чи проткну виделкою щитовидну залозу але я буду певна того що це ніч і що пора спати і що нема чого вночі тикати в себе виделкою і ходити приблудою камерою в якій усього одне вікно дарма що заґратоване і в ньому світло бачиш у ньому мигає нетверезе причмелене сяйво мені на сміх воно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи», після закриття браузера.