Читати книгу - "Таємниця Жовтої кімнати"

— Зовсім ні, пане Рультабій…

— Ну що ви! У Жовтій кімнаті лише одне вікно, фати якого лишилися неушкодженими, й одні двері, що їх виламали професор і татусь Жак. Проте в ній не знайшли вбивці!

— Саме так, мій пане! Цілком слушно! В тому-то й річ!

Рультабій нічого більш не сказав, поринувши в роздуми. Так тривало хвилин із п’ятнадцять.

Нарешті, прийшовши до тями, він знов звернувся до слідчого:

— А яка зачіска була того вечора в панни Станжерсон?

— Я щось не зовсім розумію вас, — здивувався пан де Марке.

— Але це дуже важливо! — вирвалося у Рультабія. — В неї волосся було гладко зачесане на прямий проділ, чи не так? Я певен, що того вечора вона була так само зачесана.

— Ну то й помиляєтесь! — одказав слідчий. — Того вечора волосся в неї було зібране догори й скручене у вузол. І то була її звичайна зачіска… Чоло цілком відкрите… За це я ручуся, бо ми ретельно оглянули рану. Волосся не було заюшене кров’ю. А після замаху його ніхто не торкався.

— Ви певні цього? Ви певні, що того вечора волосся панни Станжерсон було не на проділ?

— Цілком, — посміхнувся слідчий. — Як зараз пам’ятаю: коли ми оглядали рану, лікар сказав мені: «Як шкода, що вона мала звичку піднімати волосся догори. Якби розділяла проділом, волосся пом’якшило б удар». Мушу вам сказати, мене дивує, що ви надаєте цьому такого значення…

— Еге-е, якщо вона не була зачесана на прямий проділ… — болісно простогнав Рультабій, — куди ж ми тоді зайдемо? Ні, треба ще вточнити… — І він скрушно махнув рукою, аж по паузі запитав: — А рана на скроні глибока?

— Жахлива.

— То якою зброєю її завдано?

— Це таємниця слідства.

— Чи знайшли ви цю зброю?

Слідчий змовчав.

— А рана на горлі? — доскіпувався Рультабій.

У відповідь на це запитання слідчий зволив нам повідати, що, як на одностайну думку лікарів, «якби вбивця ще кілька секунд стискав їй горлянку, жінка померла б від задушення».

— Ця справа, принаймні у викладі газети «Матен», здається цілком незбагненною, — завзято вів далі Рультабій. — Чи не могли б ви мені сказати, добродію, скільки дверей і вікон у флігелі?

— П’ять, — одказав, прокашлявшись, слідчий, який далі не міг утриматися від спокуси продемонструвати всю неймовірність і таємничість справи, яку розслідував. — Усього виходів п’ять, зокрема і двері передпокою, єдині двері флігеля, які замикаються автоматично, а відмикаються ізсередини й ззовні лише двома спеціальними ключами, один з яких завжди носить із собою професор Станжерсон, другий — татусь Жак. Панні Станжерсон такий ключ не потрібен, бо татусь Жак і ночує у флігелі, а вдень вона ніколи не залишає батька. Коли ті четверо, нарешті зламавши двері, вдерлися до Жовтої кімнати, вхідні двері, як завжди, були замкнені, обидва ж ключі від них лежали один — у кишені професора Станжерсона, другий — у кишені татуся Жака. Вікон у флігелі четверо: єдине вікно Жовтої кімнати, два вікна в лабораторії і одне в передпокої. Вікна Жовтої кімнати та лабораторії дивляться у бік села, єдине вікно передпокою — у парк.

— Саме крізь це вікно він і втік із флігеля! — вигукнув Рультабій.

— Як ви знаєте? — здивувався пан де Марке, змірявши мого друга недовірливим поглядом.

— Пізніше ми дізнаємося, яким шляхом убивця вийшов із Жовтої кімнати, але із флігеля він вийшов крізь вікно передпокою…

— Вдруге питаю: звідки вам це відомо?

— Боже милий, це дуже просто! Якщо він не міг утекти вхідними дверима флігеля, виходить, мусив шукати вікна, а для цього необхідно було знайти бодай одне незагратоване. Вікно Жовтої кімнати загратоване, бо виходить на село, обидва лабораторні вікна — також із гратами. Вбивця таки втік, і, як я собі уявляю, він знайшов незагратоване вікно, це — вікно передпокою, що виходить у парк, тобто всередину маєтку. Як бачите, не дуже складно здогадатися!

— Так, — погодився пан де Марке. — Але існує факт, про який ви не могли здогадатись: єдине незагратоване вікно передпокою забране міцними залізними віконницями. І ці віконниці лишалися зачиненими зсередини на залізний гак. Хоча ми маємо докази того, що вбивця справді втік крізь це вікно! Криваві відбитки у передпокої на стіні й на віконницях та сліди на землі під вікном, цілком ідентичні за розміром тим, які я сам виміряв у Жовтій кімнаті, переконливо свідчать про те, що вбивця втік саме цим шляхом! Але в такому випадку — яким же побитом він спромігся це вчинити? Адже віконниці були замкнені зсередини? Він, як тінь, пройшов крізь грати. І все ж найжахливіше не в тому. Так, ми справді знайшли сліди вбивці, але як йому пощастило вийти із Жовтої кімнати, перетнути лабораторію, щоб потрапити до передпокою, — це непідвладне розумові! Еге, пане Рультабій, ця історія схожа на маячню! Гарна справа, нічого не скажеш! Сподіваюся, до неї ще довго ніхто не добере ключа!..

— На що ви сподіваєтесь, пане слідчий?..

— Не сподіваюсь, а побоююсь, — виправився пан де Марке.

— Виходить, вікно зачинили зсередини після того, як убивця втік? — запитав Рультабій.

— На даний момент це видається мені цілком імовірним, хоча пояснити важко… Бо ж потрібен спільник або ж спільники… А їх я не бачу… — І, помовчавши, де Марке додав: — Ах, коли б панні Станжерсон покращало, можна було б її розпитати…

Рультабій, слідуючи плинові власних думок, запитав:

— А горище? Адже й на горищі має бути якийсь отвір?

— Так, справді, я його не врахував… Отже, отворів — шість: на даху — маленьке слухове вікно. Професор Станжерсон теж наказав його загратувати, бо воно дивиться не всередину маєтку, а за мури. На цьому віконечку, як і на першому поверсі, фати цілі, а віконниця, що, звісна річ, зачиняється зсередини, була зачинена як годиться. Отож ми не знайшли ніяких свідчень, що вбивця проходив саме через горище.

— То ви не сумніваєтесь, пане слідчий, що вбивця — хай невідомо у який спосіб — урятувався через вікно передпокою?

— Усе свідчить про це…

— І я так гадаю, — з поважним виглядом погодився Рультабій.

Після короткої мовчанки він докинув:

— Якщо на горищі ви не знайшли жодних слідів убивці, таких, приміром, як на паркеті Жовтої кімнати, це мало б привести вас до висновку, що не він викрав револьвер татуся Жака…

— На горищі не виявлено інших слідів, окрім слідів татуся Жака, — відказав слідчий і значуще покивав головою. Потому вирішив розвинути свою думку: — Татусь Жак не відлучався