Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Йодль. Бажано було б усе-таки пов'язати це питання з традиціями стратегії…
Гітлер. Мова йде не про деталі, а про ціле. Кінець кінцем, деталі завжди можна вирішити в штабах групами вузьких спеціалістів. Військові мають понад чотири мільйони людей, організованих у могутній кулак опору. Завдання полягає в тому, щоб організувати цей могутній кулак опору в нищівний удар перемоги. Ми зараз стоїмо на кордонах серпня 1938 року. Ми злиті воєдино. Ми — нація німців. Наша військова промисловість виробляє зброї в чотири рази більше, ніж у 1939 році. Наша армія вдвічі більша, як у тому році. Наша ненависть страшна, а воля до перемоги незмірна. То я запитую вас — невже ми не виграємо мир шляхом війни? Невже величезний військовий успіх не породить успіх політичний?
Кейтель. Як сказав рейхслейтер Борман, військовий тепер водночас і політик.
Борман. Ви не згодні?
Кейтель. Я згоден.
Гітлер. Я прошу до завтрашнього дня підготувати мені конкретні пропозиції.
Кейтель. Так, мій фюрер. Ми приготуємо загальний план і, якщо ви схвалите його, розпочнемо опрацьовування всіх деталей».
Коли нарада кінчилась і всі запрошені розійшлись, Борман викликав двох стенографісток.
— Будь ласка, спішно розшифруйте те, що я вам зараз продиктую, і розішліть від імені ставки всім вищим офіцерам вермахту… Отже: «В своїй історичній промові 15 лютого в ставці наш фюрер, проаналізувавши становище на фронтах, зокрема, сказав: «Ніколи ще світ не знав такого парадоксального в своїх протиріччях блоку, яким є коаліція союзників». Далі…»
«За кого вони мене там вважають?»
(Завдання)
(З партійної характеристики члена НСДАП з 1933 року фон Штірліца, штандартенфюрера СС (VI відділ PCXА): «Істинний арієць. Характер — нордичний, витриманий. З товаришами по роботі підтримує хороші стосунки. Бездоганно виконує службовий обов'язок. Нещадний до ворогів рейху. Чудовий спортсмен: чемпіон Берліна з тенісу. Неодружений; у зв'язках, які порочили б його, не було помічено. Відзначений нагородами фюрера і подяками рейхсфюрера СС…»)
Штірліц приїхав до себе, коли тільки-но почало смеркатись. Йому подобався лютий місяць: снігу майже не було, ранком верховіття сосен освітлювалось сонцем, і здавалося, що вже настало літо і можна податися на Могельзеє — ловити там рибу або спати в шезлонзі.
Тут, у невеличкому своєму котеджі в Бабельсберзі, поблизу Потсдама, він тепер жив сам: його економка тиждень тому поїхала в Тюрінгію, до племінниці, — нерви не витримали безупинних нальотів.
Тепер у нього прибирала молоденька дочка хазяїна кабачка «До мисливця».
«Мабуть, саксонка, — думав Штірліц, спостерігаючи, як дівчина справлялася з великим пилососом у вітальні, — чорненька, а очі блакитні. Правда, акцент у неї берлінський, але вона все-таки, мені здається, із Саксонії».
— Котра година? — спитав Штірліц.
— Мабуть, сьома…
Штірліц усміхнувся: «Щаслива дівчинка… Вона може собі дозволити це «мабуть, сьома». Найщасливіші люди на землі ті, які можуть вільно розпоряджатися часом, зовсім не боячись за наслідки… Але розмовляє вона берлінським, це точно. Навіть з домішкою макленбурзького діалекту…»
Почувши шум автомобіля, він вигукнув:
— Дівчинко, поглянь, кого там принесло?
Дівчина, заглянувши в його невеличкий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сімнадцять спалахів весни», після закриття браузера.