Читати книгу - "Скорочено Синій птах"

Тильтиль, йому загрожуючи. Мовчи...

Фея. Побачимо роді... Щоб Хліб цього вечора передав клітку Тильтилеві... Можливо, що Синя Пташка сховається в минулому, у предків... У всякім разі це випадок, ним не слід нехтувати... Ну, Хлібе, ця клітка ?..

Хліб урочисто. Зараз, прошу пані Феє... Немов речник, що забирає слово. Всі ви будьте свідками, що ця срібна клітка, що мені була довірена...

Фея, перепиняючи його. Годі... без фраз... Ми вийдемо туди, а діти сюди.

Тильтиль досить неспокійно. Ми вийдемо самі?

Митиль. Я їсти хочу...

Тильтиль. І я...

Фея до Хліба. Відгорни свою сукню турецьку і дай їм шматок твого доброго черева...

Хліб відгортає свою сукню, витяга ятагана і крає від свого грубого черева два окрайки і дає дітям.

Цукор, наближаючись до дітей. Дозвольте мені вам запропонувати кілька цукерок...

Він відламує один по одному п'ять пальців своєї лівої руки і подає їх дітям.

Митиль. Що це він робить?.. Він ламає свої пальці...

Цукор запобігливо. Покуштуйте, вони чудові. Це справжні цукерки...

Митиль, ссучи один палець. Ото добре... У тебе їх багато?..

Цукор скромно. Так, скільки я хочу...

Митиль. Хіба ж тобі не боляче, як ти їх так ламаєш?

Цукор. А ні, ні... Навпаки, це дуже вигідно, вони знов виростуть зараз; і таким способом я завжди маю пальці чисті і нові...

Фея. Глядіть, діти, не їжте дуже багато цукру. Не забувайте, що ви зараз вечерятимете у ваших предків...

Тильтиль. А вони тут?..

Фея. Ви зараз їх побачите...

Тильтиль. Як же ми їх побачимо, якщо вони мертві?..

Фея. Як же вони, мертві, як вони живуть у ваших спогадах? Люди не знають таємниці, бо вони знають дуже мало; а ти, дякуючи Діамантові, зараз побачиш, що мерці, про яких пам'ятають, живуть такі ж щасливі, як би й не вмирали...

Тильтиль. Світло йде з нами?..

Світло. Ні, краще, щоб це відбулося в родині... Я почекаю тут поблизу, щоб не здаватись нескромним... Вони мене не запрошували...

Тильтиль. Куди треба йти?..

Фея. Туди... Ви на порозі "Країни Спогадання". Як тільки ти повернеш Діамант, ти побачиш грубе дерево з табличкою, що тобі покаже, що ти вже прибув... Але не забудьте, що ви повинні повернутись обидва о третій чверті на дев'яту... Це надто важливо, надто будьте пунктуальні, бо все загине, коли ви спізнитесь... До швидкого... Кличучи Кота, Пса, Світло і т. д. Сюди... А малята туди.

Вона виходить праворуч із Світлом, звірятами і т. д., а діти виходять ліворуч.

Завіса

Третій малюнок

КРАЇНА СПОГАДАННЯ

З густого туману направо на першому плані виступає стовбур великого дуба з табличкою. Молочна ясність, мутна, непрозора.

Тильтиль і Митиль стоять біля дуба.

Тильтиль. Ось дерево...

Митиль. Ось і табличка...

Тильтиль. Я не розберу... Стривай, я злізу на цей пень... Так добре... Написано: "Країна Спогадання".

Митиль. Вона тут починається?

Тильтиль. Так, он стрілка...

Митиль. Ну, де вони є, дідусь і бабуся?

Тильтиль. За туманом, ми зараз побачимо...

Митиль. Я зовсім нічого не бачу... Я не бачу ні рук, ні ніг моїх... |хлипаючи. Мені холодно... Я не хочу більш подорожувати... Я хочу вернутись додому...

Але поволі яснішає. Тильтиль і Митиль бачать хатку, коло дерева на лавці сидять у глибокому сні їхні дідусь та бабуся. Діти не наважуються підійти до них, ховаються за дубом, але старі прокидаються і розмовляють між собою про живих онуків. Діти біжать до старих.

Тильтиль. Дуже добре, бабусю... Вони спали, як ми виходили...

Бабуся Тиль, дивлячись на них і їх пестячи. Боже мій, які ж вони гарненькі та чепурненькі... Це тебе мати змила?.. І панчохи цілі... То я їх колись дарувала... Чому не заходите гуляти частіше до нас... То ж нам така втіха... На цілі місяці ви нас забуваєте і ми не бачимо нікого...

Тильтиль. Ми не могли, бабусю... Це тільки через Фею ми сьогодні...

Бабуся Тиль. Ми раз-у-раз тут все виглядаємо, чи не прийде хто живий. Вони так рідко приходять... Останній раз як ви приходили, стійте, коли це було?.. Було це на Всіх Святих, коли до церкви дзвонили...

Тильтиль. На Всіх Святих... Тоді ми з хати не виходили, тоді нежить у нас був великий...

Бабуся Тиль. Еге ж, та ви ж про нас згадували...

Тильтиль. Згадували...

Бабуся Тиль. Отож, як