Читати книгу - "Великий секс у Малих Підгуляївцях"

Ця новость мігом облетіла все село, і наша свиня стала секс-сімволом і любімим персонажем підгуляївського хвольклору.

Так от, батяня зарізав на мою свайбу льошку Маньку. Ридав півдня. Сам не участвував у тому кровавому варварстві. Но м’ясо тої Маньки оказалося таким же возбудітєльним, як і її солодко-еротічеські крики після соїтія з кнуром. Різники, по пробувавши свіжини, як полагаєцця, так гамселили і товкли своїх жінок уночі, шо ті од восторга мало не вмліли, а на утро приповзли на колінах до батяні, шоб він продав кусочок Маньки.

Но не тут то було. Манька пішла на смерть ісключітєльно раді свайби. Надєлали з неї домашньої ковбаси, кров’янки, ковбика, сальтісона і ше осталося на каклєтки та отбивні.

Настала субота.

У нас у дворі начали робить шалаш: збили у городі каркас, напнули брезєнта, почіпляли коври, украсили стіни шалаша всякими цвітами й лєнтами і порозставляли перші наїдки — священний тазік з салатіком Олів’є та кисіль із вишень.

Прийшов час прощатися з дівуванням. Хоч на дівич-вечорі плакать не обізательно, але я наридалася, аж опухла. Плакала за своїм дівочеством, за своєю любов’ю до Брігадіра.

— Ой чого плачеш, чого жалуєш,

Молодая Галочко?

Чи жаль тобі батечка свого,

Чи подвір’ячка його?

— Не жаль мені батечка свого,

Ні подвір’ячка його,

Та жаль мені дівуваннячка,

Дівочого вбраннячка.

Дівчонки мене даже не вспокаювали — були зайняті наїдками і напитками, канєшно ж, крепкими. І коли прийшов до нас женіх (то єсть Мумріков) з боярином (то єсть Брігадіром) і дружбами (то єсть архіологами) — вони побачили таку картіну Рєпіна: я з розпухлою од сльоз мордякою і дівчонки — пошти всі в ауті. Це ж Підгуляївці — родіна сахарного бурачка і бурачихи!

Старший боярин зовсім не удівився. На те він і Пашка! Брігадір! Він же родом з Підгуляївців, зрісся з ними душею і тілом! А архіологи були слєгка шокіровані, побачивши трьох моїх дружок, трьох моїх вірних подружок, трьох Свєток — Свєтку Кисіль, Свєтку Борщ і Свєтку Непадайдощ. Вони дивилися на архіологів стікляними глазами, даже не опознавши, шо перед ними стоять сексувальні об’єкти. Зато архіологи побачили в трьох Свєтках такі сексувальні об’єкти, шо їхні ширіньки стали настовбурчувацця.

Один Мумріков ні на кого не проріагірував — ні на мене, ні даже на Свєток. Зате він проріагірував на ігнорацію звичаю, яку по незнанію допустили ми зі Свєтками.

— А де гільце? — зарепетував він.

— Шо-шо? — ікнули три Свєтки разом.

— Весільне деревце де? — повторив Мумріков.

Він був не в сібє.

— А шо то таке? — шокіровано спитали Свєтки.

Мумріков прийшов у бєшенство.

Але тут на поміч знову прийшов Брігадір.

— Шурік! Ти не прав! Це не вина дівчат. Це наша вина. Деревце для гільця должна виламать парубоча сторона, то єсть ми, а дівчата тіко украшають його.

Мумріков недовєрчиво глипнув на Свєток. Ті сінхронно кивнули.

І тут архіологи (всі, кроме Мумрікова) переглянулися і танками посунули на три сексувальні об’єкти — на трьох Свєток.

Лопата підкотив до Свєтки Кисіль, заглянув їй у очі і промурликав:

— Ти моя Кліо!

— Е-е! — обідилася та. — Тіко без матюків!

Не знала бєдна Свєтка Кисіль, шо Кліо — це богиня історії!

У це ж врем’я до Свєтки Борщ приблизився Кісточкін, остановив свій взгляд на її цицьках, що здіймалися вгору-вниз, потім довго нишпорив у глибокому кармані своїх штанів (аж Свєткині цицьки задвигалися ше бистріше), витяг звідтіля архіологічеську кісточку і полоскотав нею Свєтку якраз у виїмці між цицьками.

Свєтка Борщ од цього стала похожа на настоящий борщ.

А Свєтка Непадайдощ, узрівши, шо проісходить шось непонятне з цими городськими моніяками, перелякано підхопилася з місця, сахнулася від бєшеного взгляда Черепка. А цього якраз і не нада було робить, бо вона перечепилася через лавку і стала падать. Однак Черепок оказався хвацьким хлопцем з реакцією хвутбольного вратаря, а потому вона й оказалась в його об’ятіях, вроді хвутбольний м’ячик. Він поймав її і сказав сакраментательну фразу:

— Не падай-бо ж!

— Вобше-то, я не якась там Непадайбож, а Непадайдощ!

— Ета чьто, ваша фамілія, да? — спитав ошарашений Черепок.

— Да! — перекривила його Свєтка Непадайдощ.

— Ульот! — восхіщонно простогнав він. — Вот ета фамілія, так фамілія! Потрясающе! Нє то, шо у мєня — прозаіческоє «Черепок»! Тьфу ти! А єслі я на тїбє женюсь, разрєшиш взять твою фамілію?

— Ще чого! Сто лєт ти мені снився! В сімейних трусах у цвіточок! — гордо заявила Свєтка.

І ми всі зразу пойняли, шо перед нашими глазами розвертаєцця грандіозне лав сторі!

І так стало млосно на душі, шо ше є в світі любов з першого взгляда! Однак все спортив Мумріков:

— Хлопці, ви чого? — розкричався він. — Ану, за гільцем!

І «парубки», то єсть архіологи з Брігадіром, двинули на пошуки деревця для гільця.

А Свєтки наче заніміли. Вони сиділи з вилупленими очима і дивилися на закриті двері.

— Дівчонки, ви шо? — удивилась я.

— Хто це був? — сінхронно спитали вони мене.

— Це дружби.

— А точнеє?

— Це архіологи.

— Це вони?

— Еге ж.

— Красавці! — восхіщонно і оп’ять сінхронно сказали три Свєтки.

— Тьху на вас! Шо ж у них красівого?

— Інтіліктуали! — зітхнули вони на повні груди. — Галько, а вони жонаті?

— Чесно не знаю.

— Узнаєш?

— Узнаю, узнаю. Давайте лучче подумаємо, чим ми будемо свайбене деревце украшать.

— А чим колись украшали? — спитала Свєтка Кисіль.

— Кажецця, казала мені баба, шо украшали бумажними цвітами і лєнтами, — згадала Свєтка Борщ.

— А де ж ми їх возьмемо? — заволнувалася Свєтка Непадайдощ.

Ми всі замовкли. А я мало не заплакала знову. Шоб оце через таку мєлоч — лєнти і бумажні цвітки — провалити свайбу з пошті шо прохвєсором? Нікада!

— Дівчонки! Ану, вивертайте сумочки і кармани! Раз-два! — скомандувала я.

Три Свєтки моментально зреагірували і повисипали на стіл усе, шо там було. І так получилося, абсолютно случайно, шо найбільше в сумочках і карманах у них було презервативів. І от ми, не довго думаючи, понадували ті презервативи, зробивши з них шаріки. А шоб ніхто не догадався, порозписували іх лаком для нігтів і помадою.

— Красота неопісуєма! — розреготалася Свєтка Борщ.

— А ми з вами — красавиці неотразімі! — підхватила тему красоти Свєтка Непадайдощ.

— Ну, якшо щитать, шо красота — страшна сила, то согласна! — проязвила Свєтка Кисіль. — Бо страшніших од нас не найти! Га-га-га!

— Ти шо — дурна? — скривилася Свєтка Борщ. — Ми — страшні?

— А ти подивися на себе: губата, цицьката, сраката!