Читати книгу - "Великий секс у Малих Підгуляївцях"

— Павле Миколайовичу, прошу стати моїм старшим дружком! — радісно сказав Мумріков.

Брігадір подивився на нього непонімающе, а відповів весело:

— А чом би й ні?

І хвацько ляснув мене по сраці:

— «Вставай, мила моя, вставай! Більшого вимагай!»

Я ці слова запомнила. І не раз вспоминала їх у моєму замужестві! Яка ж я була дурна! Поміняла великого на малого!

А як же я по ньому скучала! По великому, канєшно. Він же такий милий, залупієнько брігадірський. Він же такий сімпатяга! На жидка похожий, шнобелястого. Або на цигана кучерявого.

А какий він накачаний! Як культуріст! А какий у нього характер! Упрямий і безстрашний! О, який він храбрий! Він проникав у мою печеру і тупцяв там, тупцяв, роздлубував її дальші й дальші. Бо, понімаєте, моя печера була для нього замала. Ох, як успомню, так і вздрогну! Кстаті, проблема размєрів моєї петельки та його пугвічки мене дуже волнувала. Моя петелька тріщала, аж рвалася, а його пугвічка безжалосно її пресінгувала, після чого петелька — вся розтрьопана і пошарпана, але дуже довольна жистьою — захльобувался якоюсь білою жидкостю.

— Шо це за мастило таке странне, як кисіль? — питалася я у Брігадіра.

— Сливко моя ненаглядна, це ж жива вода! — казав той удохновенно. — Од цієї живої води жизнь рождаєцця!

Ось такий він був, Брігадір.

Шось я увліклася в другу сторону.

Так от. Согласився Брігадір бути старшим боярином у нас на свайбі.

І пообіщав, шо усьо буде ідеально.

І, канєшно, по звичаю. По давньому підгуляївському звичаю.

А по давньому підгуляївському звичаю у п’ятницю должні були до мене в хату прийти баби, то єсть молодиці, пекти коровай.

Сіли ми з батяньою і зажурилися. У нашому селі давно вже ніхто хліб не пече, даже булочки купляють у лавці. А тут не просто тобі хліб — а коровай! Мумріков нас просвітив, шо випічка короваю — вещ сакрательна, то єсть свята, бо це символ майбутнього сімейного щастя. Який він вийде — такою й буде наша жисть із Мумріковим. Він ше предупредив: — коровайниць должно буть сім! Це нас з батяньою просто вибило, як пробки із щотчика.

Шо робить? Ідемо з Мумріковим до старшого боярина, то єсть до Брігадіра, і кажемо: так і так, нужні коровайниці, шоб були замужні, але не старі, веселі, але не пошлі, не бездітні, не розводяшки, з хорошою сімейною жистю, шоб уміли пекти і співати давніх свайбених пісень.

— Є такі! — каже Брігадір. — У нас якраз краєзнавчий кружок при сільській школі таким займається. А Раїса Степанівна — вчителька народознавства — буде усім заправляти з превеликим удовольствієм!

І Брігадір посміхнувся так, шо я аж позеленіла! Я ж то знаю Раїсу Степанівну і всю її компанію вчительок-а-ля-отлічниць! Я пару раз застала Брігадіра з Раїсою Степанівною, як вони сюсюкали під школою! Але тоді мені було всьо равно! А тепер, як ото він мені про неї згадав, я ледве не луснула! Ця — трам-пара-рам — буде в моїй хаті пекти мені весільного хліба?!

— Да нікада! — сказала я.

— Ти що, кицюню? А хто ж нам коровай спече? — озвався Мумріков.

— Та вам же невигодно! — кажу я. — Та Раїса Степанівна піде від мене без скальпа!

Брігадір хитро завлибався.

— А чого, серденько? — здивувався Мумріков.

— А того, бо вона мене в школі діскрімінірувала!

— Заспокойся, люба! Тебе взагалі в хаті не буде! Ти будеш готуватися до дівич-вечора, тобто прощальної вечірки з подружками! Вони собі самі, а ти собі сама.

— А хто ж їх буде контролірувати? Тих коровайниць!

— Як хто? Павло Миколайович! Пашка!

— Ах, Пашка! — обомліла я і хотіла була показать свій характер, але поняла, шо була в меньшенстві. Прийшлось змирицця.

Настала п’ятниця. Для мене вона оказалася Страсною. Бо мене наче розіп’яли на хресті. Я сиділа в хаті, а в літній кухні ця тіпа Раїса Степанівна зі своїми… такими, як вона сама, отлічницями… пекли коровай, і при цьому шуткували, сміялися, виспівували, стукали діжею об стіл і пританцьовували…

Наші коровайниці п’яні,

Та короваю не вбрали,

в пазуху тісто забрали.

Чогось мені тісно та тісно:

Висходило в пазусі тісто,

А пазуха прорвалася,

А я сорому набралася.

В усьому тому брав участь Брігадір. Грав роль Кучерявого. Це такий свадебний персонаж, який підколює коровайниць непристойними шутками і прибаутками. Судячи по сміху, що доносився із времьонки, ця роль йому харашо вдавалася. А я сиділа в хаті і розривалась од ревності. Я собі в’являла, як він щипає вчительок-отлічниць за сраки, як він мацає їх за цицьки, як вони пробують одплатить йому тим же — і мені ставало все хуже і хуже, а самогоняри на столі — все менше і менше. І коли я спохватилася, шо увліклася алкогольом, було вже пізно. Я впала з ослона і так забилася, шо й встать не змогла аж до суботи. Ше мені повезло, шо Мумрікова не було вдома. Батяня переніс мене тихенько на пуховії перини і сохранив мій позор у тайні.

Вобше батяня у мене класний. Він раді мене усігда йшов на всьо.

Він даже пожертвував своїм самим большим другом — льошкою Манькою.

Льошка Манька — знаменита житєльніца наших Підгуляївців — була ізвєсна тим, шо кажного вечора составляла кумпанію моєму батяні під час прийому випивона. Вони сідали рядом на колоду в хліві і пили з одної бутельки. Потім льошка засипала на батькових ногах і хропла, а він тим часом жалівся їй на свою разнещасну жисть.

Но прославилася вона не тим. Якось батяня рішив повезти її до кнура на зачатіє. Вивів матациклєта зо стайні, посадив льошку в каляску, надів на неї каску, сам сів за руля і відвіз у сусіднє село до Пацюків, які заробляли бабки на соїтіях животних. Льошці та процедура так понаравилася, шо вона весь вечір качалася на спині по двору, задерши свої ратички догори і кувікаючи разними любовними трелями. Батяня так розжалобився, шо рішив Маньку на другий день знову повезти на соїтіє. На ранок знову вивів матациклєта зо стайні, посадив льошку в каляску, надів на неї каску—і до Пацюків. Манька в той вечір ше більше качалася, а верещала так зазивно, шо в ту ніч усі Підгуляївці совокуплялися з великим азартом. Один мій батяня страдав: наша мамка втекла од нього, коли мені було п’ять год, і з того врем’я він був один, як гриб. «Нє, — думає батяня, — всім харашо, а мені нікакого кайфу? Більше не повезу її, кляту тварюку, на