read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

292
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 248
Перейти на сторінку:
паперу, щоб зізнання писав, він написав за провину і в зашморг поліз.

— А яку провину?

— Ну, що пограбували банк.

— А він що, писати вміє, той Панько?

— Ну звісно, він же у панському будинку ріс, при родині. І писати, і читати вміє, навіть до театру ходить, наче благородний!

— То визнав, що винен?

— Наче так. Записка у пана справника.

— А що по спільниках його? Нічого не знайшли?

— Ні, нічого.

— А готелі перевіряли?

— Готелі? Навіщо? — дивуються городові.

— Ну, там же не менше десятка працювало. Десь їм жити треба ж! — Я аж дратуюся через тупість нижніх чинів поліції. Ну, от кого вони спіймати зможуть із такою роботою? Сам злочинець до них прийде, так і то можуть не помітити.

— Ми циган перевіряли, — виправдовуються городові. — Тут стоїть табір під містом, думали, що вони.

Ага, цигани. Це коли жиди землю орати почнуть, тоді цигани банки грабуватимуть! Просто наскочили городові, струсили кілька карбованців з табору на вечірню гульню в трактирі, й на цьому все. Грабіжників шукали, та не знайшли. Казали мені, що в поліції погано з людьми, а тепер бачу, що зовсім гаплик. У нас би в конторі жоден з них і дня не втримався з такою роботою.

— А питали, чи вночі виїздив хтось із міста?

— Та в кого питати, коли давно вже рогатку вкрали і ніхто не чатує? Хто хочеш їдь!

— Ви хоч щось зробили, окрім циган трусити? — питаю.

— А що робити? У банків грошей багато, там і не помітять, що в них вкрали, — кажуть і смокчуть цигарки з дешевенького тютюну. Ох і служаки!

Я відійшов від них, щоб дарма не дратуватися. Та й до вітру хотів, бо ж пообідав добряче, то організм просив про полегшення. Побачив службовий туалет. І хоч повітове місто, поліцейський відділок, а до вітру треба ходити на вигрібну яму. Ну, добре хоч не на купу гною, як у селах. Зайшов усередину, а там навіть соломи немає в ящику. Добре хоч я з паркану афішу зірвав, бо передбачав таку ситуацію. Сиджу, сморід, мухи дзижчать, брудний туалет. А ось у німецьких хуторах бачив я теплі клозети, з водяним замком на трубі. У домі туалет, а ніякого смороду і дуже зручно. Ото як грошей назбираю, хочу й собі такий зробити. Зараз він ні до чого, але як постарішаю, не дуже приємно буде надвір бігати, особливо в мороз. А то ж делікатно так, по-німецьки, сів у теплі й хоч книгу читай.

Сиджу, роздивляюся афішу. А там запрошення на змагання з футболу з командою видатних гравців Царства Польського «Варшава». У літньому саду дві зустрічі давали увечері. Позавчора і вчора. Футбол я знав ще по роботі в конторі. Кілька разів ходив на зустрічі в Києві, навіть сам бігав, щоб не викликати підозру в тих, за ким слідкував. Цікава гра, що там казати, але то для панів примха. А простим людям працювати треба Відірвав від афіші шматок, де герб імператорський був, бо ж гастролі футболістів проходили під патронатом Варшавського генерал-губернатора Скалона Герб бруднити не можна Потім афішу пустив за призначенням, сходив до фонтану у сквері, помив руки, коли бачу, що один із городових підійшов до візника Миколи Ісидоровича, щось сказав. Той наче перепитує, а городовий махає рукою, мовляв, їдь звідси. Що за дива? Візник поїхав, я за ним, ледь наздогнав.

— Куди це ти без господаря? — питаю.

— Та сказали, що заарештували його, — здивовано каже візник.

— Кого? — тут вже і я здивувався.

— Миколу Ісидоровича.

— За що?

— Підозрюють, що він сам банк пограбував!

— Ти що, п’яний? — гнівно питаю.

— Так мені городовий сказав! Наказав Миколу Ісидоровича не чекати і їхати додому!

— Ти диви! — тільки головою я закрутив, наказав візнику чекати поруч і побіг до відділку.

Воно-то по-всякому в житті буває. І найчесніша людина може не туди піти. Кажу ж, у кожному з нас по черваку, і кожного з нас він спокусити може. Але от щоб Микола Ісидорович банк свій пограбував, а потім їхав мене просити грабіжників знайти? Ну, якщо так, то нічого я, Іван Карпович Підіпригора, у людях не розумію і дурнем жив. Не він! Точно не він! І дуже мені стало цікаво, хто саме.

Забігаю у відділення, до пана справника одразу, а мене зупиняють городові.

— Пан справник зайняті сьогодні.

— Але мене прийме, — кажу я і до дверей сунуся. А городові стіною стали, не пускають.

— Пану справнику немає про що з тобою балакати.

— Це вже я краще знаю, чи є, чи немає! — гримаю на них.

— Ні, — стоять упритул, ані шпаринки між ними, за шаблі схопилися, наче на полі битви.

Дивлюся, що як почну прориватися, то ще схоплять за образу чинів поліції. Хоч і кипить у мені кров, але знаю, що не можна волю собі давати, бо виграє той, хто хитрий і спокійний, а не той, хто розійдеться. Зробив крок назад, глянув грізно на городових і як заволаю:

— Ну що ж, тоді даю термінову телеграму до Харкова про незаконне затримання банкіра Хомутинського зі славетного роду дворян слобожанських, у якого дядько віце-губернатор на Волині, а двоюрідна сестра — жінка камергера при дворі государя імператора! — гучно так вимовляю, як ото артист зі сцени, щоб почув справник. Потім паузу витримав і неквапливо пішов до дверей. Вийшов на вулицю, ще з ґанку не спустився, коли біжать за мною городові. Виявляється, знайшовся час у пана справника.

Провели мене до нього в кабінет. Такий кабінет, що, може, ні в кого у Ромнах такого кабінету немає. Різним деревом оббитий, по стінах зброя висить та мисливські трофеї, стіл заставлений годинниками, скульптурками, іншими коштовностями. Не стіл, а ятка якась. Кожен же купець радий подарувати щось пану справнику, особливо коли купець із жидів і не хоче чути запитань про те, що Ромни не належать до смуги осілості.

— Доброго дня, Іване Карповичу, чого це ви там розкричалися в коридорі? — питає мене справник наш, Яків Костянтинович Базілєвсов. Тобто який він там Базілєвсов, було у нього прізвище Нетудихата, старе, козацьке, але він його соромився, бо вважав, що мужицьке, просте. То як грошиків назбирав, прізвище одразу змінив на шляхетніше, яке йому

1 ... 5 6 7 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"