read-books.club » Фентезі » Книга кладовища 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга кладовища"

174
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Книга кладовища" автора Ніл Гейман. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 58
Перейти на сторінку:
Попереду ще роки. Часу доста. Часу, щоб подбати про завершення цієї справи. Часу, щоб розібратися з цим раз і назавжди. Часу, щоб обірвати останню нитку.

І аж коли долинув гул сирен, коли з'явилася перша патрульна машина, а за нею — «швидка», а потім ще одна поліцейська машина без позначок гучно проревла дорогою вгору, чоловік на ім'я Джек неохоче підняв комірець пальта, нахилив голову й розчинився в ранку. Його ніж лежав у кишені, сухий і захищений піхвами від навісних стихій.

Розділ другий

Новий друг

Нix був тихий хлопчина зі спокійними сірими очима й копицею скуйовдженого волосся мишачого кольору. Загалом, його можна було назвати слухняним. Він учився розмовляти, а коли опанував цю науку, став докучати мешканцям кладовища запитаннями. «А чому мені не можна виходити з кладовища?» — допитувався він. Чи «Як мені зробити те, що він щойно зробив?» Чи «Хто тут живе?»

Дорослі чесно намагалися дати найповніші відповіді, які часто виявлялися незрозумілими, заплутаними чи суперечливими, і тоді Ніх ішов до старої каплиці й розмовляв із Сайласом. Хлопчик чекав на нього ще до заходу сонця, коли той прокидався.

На опікуна завжди можна було розраховувати, його пояснення були ясні, зрозумілі й прості настільки, наскільки потрібно було для усвідомлення.

— Тобі не можна виходити, — «не можна», до речі, а не «не мона» — тому що тільки на кладовищі ми можемо тебе захистити. Ти тут живеш, і тут мешкають ті, хто тебе любить. За огорожею поки що небезпечно. Поки що.

— Але ж ти виходиш за неї. Ти йдеш за огорожу щоночі.

— Хлопче, я незрівнянно старший за тебе. І я в безпеці всюди.

— Я теж буду в безпеці.

— Якби ж то так. Але ти в безпеці лише на кладовищі.

Або таке.

— Як тобі зробити так само? Деяких умінь можна набути, навчаючись, деяких — у постійних спробах, а деякі просто приходять з часом. Цього ти можеш навчитися. Невдовзі ти опануєш і зникання, і ковзання, і сноходу. Але дечого живі навчитися не можуть, і на ці вміння доведеться зачекати. Але я не маю сумніву, що згодом ти вмітимеш усе. Врешті-решт, тобі ж дали Свободу кладовища, — так казав Сайлас. — Тому кладовище про тебе дбає. І поки ти тут, ти зможеш бачити в темряві. Ти зможеш ходити путівцями, на які живим немає ходу. Погляди живих людей на тобі не затримуватимуться. Мені теж надали Свободу кладовища, хоча в моєму випадку це дає мені лише право тут мешкати.

— Я хочу бути таким, як ти, — сказав Ніх і випнув нижню губу.

— Ні, — твердо заперечив Сайлас, — не хочеш.

Чи така розмова.

— Кого тут поховано? Ну, знаєш, Ніх, у багатьох випадках імена написано на надгробках. Ти вже вмієш читати? Вивчив абетку?

— Вивчив що?

Сайлас похитав головою, але нічого не сказав. Пан і пані Овенс і за життя не були великими читцями, а на кладовищі абеток не водилося.

Наступної ночі Сайлас з'явився перед затишною могилкою Овенсів з трьома великими книжками: двома яскравими абетками («А — апельсин, Б — барабан») і примірником «Кота в капелюсі».[3] Крім того, він мав із собою папір і набір воскових олівців. Сайлас повів хлопчика кладовищем і допоміг маленьким пальчикам відшукати літери на найновіших та найвиразніших надгробках і табличках, починаючи з гострого шпиля великої літери «А».

Сайлас дав завдання відшукати на кладовищі всі літери абетки, з чим Ніх успішно впорався, останнім знайшовши надгробок Езекіеля Умслі, вбудований у бічну стіну старої каплиці. Опікун лишився задоволеним.

Щодня Ніх брав папір і олівці та якомога старанніше переписував з могильних плит імена, слова й цифри, а щоночі, перед тим, як Сайлас вирушав у світ за межі кладовища, хлопчик змушував опікуна пояснювати ці написи й перекладати уривки латини, яка майже завжди збивала Овенсів з пантелику.

Сонячного дня джмелі кружляли над дикими квітами, що росли в куточку кладовища, перелітали від дроку до дзвіночків, гуділи своїм басовитим лінивим дзижчанням, а Ніх валявся у весняних променях сонця і розглядав жука з бронзовим панциром, який саме переповзав надгробок Джо Рідера, його дружини Доркас і сина Себастіана (Fidelis ad Mortem).[4] Ніх уже скопіював усі написи, і всі його думки були про жука, аж раптом хтось промовив:

— Хлопчику, що ти робиш?

Ніх підвів очі. За кущем дроку хтось сидів, і цей хтось дивився на Овенса.

— Нічо, — відказав Ніх і висолопив язика.

Обличчя з-за куща зібгалося в потвору з висолопленим язиком і вибалушеними очима, а потім перетворилося на дівоче личко.

— Нічого собі, — вражено прокоментував Ніх.

— Я добре пики кручу, — відповіла дівчинка. — Ти от на це подивися.

Одним пальцем вона приплюснула носа, розтягла рота у величезну задоволену усмішку, примружила очі й надула щоки.

— Знаєш, хто це?

— Ні.

— Це ж свиня, дурненький.

— А, як в абетці «С — свиня»?

— Ага. Чекай.

Вона обійшла кущ і підійшла до хлопчика, який саме підводився. З вигляду дівчинка була трошки старша за нього, трошки вища і вбрана в яскравий одяг жовто-рожево-помаранчевих кольорів. Поруч із нею Ніх у сірій одежині почувався задрипаним нечупарою.

— Скільки тобі років? — запитала дівчинка. — Що ти тут робиш? Ти живеш поблизу? Як тебе звати?

— Я не знаю, — відповів Ніх.

— Імені свого не знаєш? — здивувалася вона. — Та ну, всі знають, як їх звати, от уже вигадник.

— Я знаю своє ім'я, — сказав хлопчик. — І знаю, що тут роблю. Але про решту й гадки не маю.

— Не знаєш, скільки тобі років?

Ніх кивнув.

— Ну, — допитувалася мала, — коли в тебе був день народження?

— Ніколи, — відказав Ніх. — У мене ніколи не було дня народження.

— У всіх бувають дні народження. У тебе що, ніколи не було торта, свічок і всього іншого?

Ніх похитав головою.

— От бідолашний, — співчутливо мовила дівчинка. — Мені п'ять років, і я майже впевнена, що й тобі стільки ж.

Хлопчик радо закивав. Він не збирався сперечатися з новою подружкою, бо тішився з її появи.

Дівчинка повідомила, що її звати Скарлет Ембер Перкінс, і живе вона у квартирі, а не в будинку. Мати, яка чекала на неї на лавці біля каплиці й читала журнал, наказала Скарлет повернутися за півгодини, погуляти, не наражатися на халепи та не розмовляти з незнайомцями.

— Я ж незнайомець, — зауважив Ніх.

— Який же ти незнайомець, — упевнено заперечила дівчинка. — Ти просто маленький хлопчик.

А потім додала:

— І ти мій друг. Тому ти

1 ... 5 6 7 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга кладовища», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга кладовища"