Читати книгу - "Хто проти суперкрутих"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Отакий у мене друг — Нільс.
— Ні, не там, Марі! Ти стоятимеш за Ронею! Агн, теж ставай позаду!
Тея метушиться між дівчатами. Довге біляве волосся метляється туди й сюди.
— Ти стаєш тут, Фрідо, а ти там… а ти… ГАЛЛЬО, СОМЕ ON!!! Невже так, з біса, важко зрозуміти! Усі, окрім Роні та Ширін, стають ПОЗАДУ!
— Стати в два ряди не вийде, — завважила Марі. — Хіба півколом.
Я аж зіщулилася на своїй лавці. Марі що, забула, з ким розмовляє? Ніхто не наважувався так зухвало звертатися до Теї, бо потім ще не один тиждень розхльобуватиме свою ж заварену кашу.
З власного досвіду кажу.
— Агов, я тут хореограф, ясно! — рявкнула Тея. — Якщо не подобається, твої проблеми! Просто слухай, що кажу, і танцюй!
— Та ні, — похнюпилася Марі. — Я просто… Я лише подумала, що ми…
— Ліпше пильнуй за своїми руками й ногами, щоб потім не облажатися на сцені!
Мені не видно поза спинами обличчя Марі, але я собі уявляю, як воно палало.
— Сьогодні знову сачкуєш?
Ільва-Мерете сіла поруч на лавку.
Я похитала головою.
— Зле почуваюся…
Ільва-Мерете поправила пов’язку на правій руці.
— Розумію, про що ти, — сказала вона. — Тея може дістати до печінок!
Ми перезирнулися й стримано усміхнулись одна одній.
Дивно трохи, але в класі саме Тею та Ільву-Мерете я знаю найдавніше. Як уже казала, з Нільсом ми ніколи не бачилися до школи, інших заледве знала, а з Теєю та Ільвою-Мерете спілкувалася ще в дитинстві. Разом ходили в дитсадок.
З Теєю ми й тоді не були близькими подружками. Я трохи бавилася з Ільвою-Мерете та Юганною, яка тепер вчиться у паралельному класі, але вони за найменшої нагоди втікали від мене. Тож здебільшого я гралася сама. Або з Йоґґе, моїм улюбленим вихователем.
Я сподівалася, що, потрапивши до одного класу, ми дружитимемо з Ільвою-Мерете, однак скоро зрозуміла: вона має інші плани. Ільва-Мерете відразу хотіла зайняти парту поряд із Теєю в останньому ряду. Але Тея віддала перевагу Роні та Ширін, тож Ільва-Мерете змогла пересісти на «гальорку» аж у другому класі. Мені здається, вона трохи ревнувала, дивлячись, як нам із Нільсом класно живеться у першому ряду.
— КЛЕШНЯ! ГОТОВІ???!!!
Голос Теї гримить через усю залу, відбивається від стіни позад мене й Ільви-Мерете, докочується до комори з м’ячами, де Клешня схилилася над програвачем. Вочевидь, Теї дозволили трохи потренуватися у танцях на уроці.
— Гаразд! Станьте в позицію!
Я щосили мружуся, щоб ліпше бачити.
Тея піднімає праву руку й ставить ступні трохи нарізно. Роня і Ширін по обидва боки від неї роблять те саме. Я не бачу, хто є хто. Обидві мають довге темне волосся, обидві тонкі, як билинки, — здалеку не відрізниш. Решта дівчат позаду повторюють рухи за ними.
Клешня увімкнула програвач.
Хоч динаміки в спортзалі старезні й скрипучі, неважко впізнати, чий голос у них гупає.
Ріанна.
— Чекайте команди! — гукає Тея.
Доки звучить вступ, вона починає вихилятися.
— Ще п’ять секунд! «…Come ali-i-i-ive…» І… ПОЧАЛИ!
Вступають ударні інструменти, і Тея веде свій табун просто на хлопців під «шведською стінкою». Ті посхилялися докупи головами, щось запально шепочуть, а Бйорн Інґе закидає стегнами — завжди так робить у присутності Теї.
— Нумо, дівчата! — верещить Тея. — WORK THAT BODY!!!
Ну, своїм тілом вона точно працює.
— Активніше! — горланить вона. — Більше нахиляйтеся уперед! Бюст, дівчата! Уперед цицьками!
— Ну, що я казав?
Нільс валиться на лавку поруч зі мною.
Я розгублено глипаю на нього.
— Глянь, що Тея тримає у руках! — сказав він.
Я щосили примружилася, аж світ пішов обертом.
І… побачила. Вона вимахувала якимось цурпалком, ніби дриль укручувала в повітря, а тоді тицьнула ним собі під ніс і…
О ні!!!
Мікрофон!
Цурпалок у руках Теї був мікрофоном!
— Вона запрошувала до участі всіх дівчат ще в п’ятницю, — озвалася Ільва-Мерете. — Ну, усіх, окрім…
Ільва-Мерете подивилася на мене й кахикнула.
— Я теж мала танцювати з ними, якби оце зі мною не трапилося на вихідних, — вона підняла догори руку на перев’язі.
— Ви що, не чуєте! — рявкнула Тея до дівчат, які вже знову відступили до дзеркальної стіни. — ЗАД НАЗАД, ГРУДИ ВПЕРЕД!
Я потупила очі.
Нільс мав рацію.
Тея готувалася виступити на Конкурсі талантів разом з «Фьокк Йостіном» з піснею Ріанни. І це ще не все. Її виступ доповнювався танцювальним шоу всіх дівчат класу.
Усіх, за винятком мене.
Нільс гупнув мене ліктем під бік.
— Скільки б вони не тренувалися, це ще нічого не означає, — сказав він. — Тея ніколи не зуміє перевершити співом тебе, Аннебіно!
Я зітхнула.
Як це типово!
Типово!
ТИПОВО!
Тея, певно, сподівається, що за отим вихилянням-присіданням ніхто не помітить, що її спів — повний відстій.
Найгірше — так воно й буде. Ніхто не помітить…
Світла голівонька
Вам буде легко здогадатися, чого я найпристрасніше прагнула, прокинувшись уранці.
Саме так.
Залишитися вдома й влаштувати собі день-щезник.
Я заїкнулася мамі, що нині не в формі, але вона без зайвих слів стягнула з мене ковдру й звеліла не вигадувати дурниць.
— Що було б, якби всі пропускали школу через поганий настрій? — запитала мама. — Усі дівчатка, буває, почуваються трохи не в формі, коли їм дванадцять.
Я знову натягнула на себе ковдру. Але мама пиляла мене й далі.
— Тітка Муна в твоєму віці була маленька, мов карлик. Носила зубні брекети, на голові стирчали кілька кволих волосинок, і ми обзивали її major loser. Але минув час, Муна раптом почала рости, стало пишним волосся, з’явилися груди, почалися менструації, і все налагодилося.
Тітка Муна — молодша мамина сестра й моя улюблена тітонька. Хоч я знаю, мама такими балачками намагається мене розрадити (цю історію я вже чула сотні разів), та її спроби марні. По-перше, вона певним чином визнає, що я така сама безпорадна, як тітка Муна в дитинстві, а по-друге, у моєму випадку все зовсім по-інакшому.
Тітка Муна переросла свої вади. Вона стала вищою на зріст, підстриглася і… гоп! — ураз стала нормальною, навіть коханий у неї з’явився, якого прозивали Руне-Чубчик за півнячий чуб на голові і який викрав для неї зі шкільної музичної кімнати тамбурин, коли їм було по чотирнадцять років. Тітка досі його згадує.
А я?
Я ніколи не переросту свою потворність. До кінця життя матиму біле волосся, мертвотно-бліду шкіру, мружитимуся через поганий зір і завертатиму білками очей.
Я ніколи не стану
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хто проти суперкрутих», після закриття браузера.