read-books.club » Детективи » Кишеня, повна жита 📚 - Українською

Читати книгу - "Кишеня, повна жита"

185
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кишеня, повна жита" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 60
Перейти на сторінку:
пояснити, — провадила міс Ґріфіт. — У нього міг раптово змінитися настрій. Іноді він несподівано ставав збудженим. Раз або двічі прикладався до чарки… Вихвалявся й розповідав чудернацькі історії, які мені не здавалися правдивими. Протягом більшості того часу, коли я тут працювала, він завжди дуже пильно ставився до своїх справ, ніколи нічого не нехтував — думаю, ви розумієте, про що я кажу. Але останнім часом він став зовсім іншим — нестриманим, і, можна сказати, схильним смітити грішми. Це було зовсім на нього не схоже. Скажімо, коли наш хлопчик на побігеньках мав іти на похорон своєї бабусі, він покликав його, дав йому п’ятифунтову банкноту і сказав, щоб той поставив її на другого фаворита на перегонах, а потім зареготав. З ним діялося щось дивне, він був несхожий на себе. Оце все, що я можу сказати.

— А може, у нього було щось на думці?

— Не у звичному значенні цього слова. Здавалося, він чекає чогось надзвичайно для себе приємного, щось його неймовірно збуджувало…

— Можливо, він готувався укласти якусь грандіозну оборудку?

Міс Ґріфіт заперечувати не стала.

— Так, так, це справді схоже на те, що я розповідаю про нього. Так ніби повсякденна діяльність перестала щось означати для нього. Він був збуджений. І якісь дивні люди стали приходити до нього у справах. Раніше тут таких людей ніколи не бувало. Це страшенно турбувало містера Персівала.

— Справді турбувало?

— Атож. Розумієте, батько завжди ставився з глибокою довірою до містера Персівала. Він покладався на нього. Але віднедавна…

— Віднедавна вони перестали добре розуміти один одного?

— Річ у тім, що містер Фортеск’ю став робити багато чого такого, чого містер Персівал не схвалював. Містер Персівал завжди був вельми старанним та обачним. Але несподівано батько перестав його слухати, і містер Персівал був неабияк засмучений.

— І вони всерйоз посварилися через це?

Інспектор Ніл усе ще обмацував ґрунт.

— Я не знаю, чи вони сварилися… Але знаю, що містер Фортеск’ю міг зірватися на крик…

— Зірватися на крик? І ви все чули?

— Так, бо він вийшов у кімнату друкарок…

— То ви все чули?

— Авжеж… Звичайно, чула.

— То він обзивав Персівала всілякими іменами… ображав його… проклинав? Чим же той йому не догодив? Щось зробив не так?

— Навпаки, він звинувачував його в тому, що той нічого не робить… Він назвав його жалюгідним дріб’язковим крутієм. Сказав, що той не має широкого світогляду, неспроможний робити великий бізнес. А ще він сказав: «Я знову покличу додому Ланса. Він вартий десятьох таких, як ти, — й одружився дуже вдало. Ланс має характер, хоч одного разу й ризикнув порушити закон». О Господи, я не повинна була це казати!

Міс Ґріфіт, яка надто розпустила язика під майстерним тиском інспектора Ніла, несподівано збентежилася й розгубилася.

— Не турбуйтеся, — заспокійливо кинув їй інспектор Ніл. — Що було, те минуло.

— Атож, це було дуже давно. Містер Ланс був надто молодий та енергійний і не усвідомлював, що він робить.

Інспектор Ніл чув такий аргумент не вперше й не погоджувався з ним. Але тепер він перейшов до нових запитань:

— Розкажіть мені трохи про тутешніх працівників.

Міс Ґріфіт, зацікавлена якомога швидше відійти від теми, на якій послизнулася, надала інспектору чимало інформації про різних осіб, що працювали на фірмі. Ніл подякував, а тоді сказав, що знову хоче поговорити з міс Ґросвінор.

Констебль-детектив Вейт підстругав свого олівця. Не без заздрості в голосі відзначив, що кабінет, у якому вони сидять, розкішний. Він окинув схвальним поглядом величезні крісла та письмовий стіл, освітлені непрямим світлом.

— І прізвища в цих людей теж шикарні, — сказав він. — Ґросвінор звучить як ім’я герцогині. А Фортеск’ю — теж класне прізвище.

Інспектор Ніл усміхнувся.

— Прізвищем його батька було не Фортеск’ю, а Фонтеску, і воно походить десь із Центральної Європи. Либонь, той чоловік думав, що «Фортеск’ю» звучить краще.

Констебль-детектив Вейт подивився на свого начальника з благоговінням.

— То ви все знаєте про нього?

— Я лише переглянув деякі матеріали, перш ніж поїхати на виклик.

— А як із кримінальним минулим, він його не має?

— О, ні. Містер Фортеск’ю надто розумний, щоб його мати. Він мав певні зв’язки з чорним ринком і провернув дві або три оборудки, які щонайбільше можна назвати сумнівними, проте вони ніколи не виходили за рамки закону.

— Розумію, — сказав Вейт. — Чоловік не вельми приємний.

— Шахрай, — сказав Ніл. — Але ми нічого на нього не маємо. Департамент внутрішніх податків давно має до нього певні претензії, але він був надто розумний для них. Небіжчика містера Фортеск’ю можна назвати фінансовим генієм.

— Чоловік такого зразка, — сказав констебль Вейт, — не міг не мати ворогів.

У його голосі пролунала надія.

— Звичайно ж, вороги в нього були. Але не забувай — його отруїли вдома. Чи, принаймні, таке складається враження. Ти знаєш, Вейте, я бачу, як виникає певна картина. Один із різновидів старовинної сімейної картини. Хороший хлопець Персівал. Поганий хлопець Ланс — улюбленець жінок. Дружина, молодша за свого чоловіка, що не повідомляє, на якому майданчику вона збирається грати в гольф. Усе це має дуже сімейний вигляд. Але тут є одна річ, яка брутально випинає з цієї гармонійної картини.

— Яка річ? — запитав констебль Вейт, але в цю мить двері відчинилися, і міс Ґросвінор, що вже цілком відновила свою величну поставу та яскраву красу, згорда запитала:

— Ви хотіли бачити мене?

— Я хочу поставити вам кілька запитань про вашого працедавця — вашого покійного працедавця, можливо, я так повинен сказати.

— Бідолашна душа, — сказала міс Ґросвінор без переконаності в голосі.

— Я хочу знати, чи помічали ви в ньому якісь зміни останнім часом.

— Так. Мушу сказати, що помічала.

— Які саме?

— Мені, власне, важко точно сказати… Як на мене, він почав говорити багато нісенітниць. Я не могла повірити в половину того, що він казав. І він став часто втрачати терпець, а надто коли розмовляв із містером Персівалем. Не зі мною, звичайно, бо я ніколи з ним не сперечаюся. Я тільки кажу: «Гаразд, містере Фортеск’ю», хоч які дивні речі він мені говорить — тобто говорив, я хотіла сказати.

— Чи він коли-небудь… е… е… намагався залицятися до вас?

Міс Ґросвінор відповіла з очевидним жалем у голосі:

1 ... 5 6 7 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кишеня, повна жита», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кишеня, повна жита"