Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Морла це влаштовувало. Відсутність цих двох означало лише одне – Мерлін турбувався за них. Насправді Альбрехт залишився на материку лише через те, що готувався до весілля. А Рада відмовилася від походу, бо не хотіла залишати його наодинці з нареченою.

Сидячи на троні у наметі, Морл поклав руку гарду меча. Це була не проста зброя викована з алканару, вона володіла своїм розумом. Іншого пояснення Морл не знайшов, коли меч раптом вийшов зі стіни і ліг йому в долоню. Це сталося два роки тому. Мерлін мабуть сподівався, що його там ніхто не дістане, тому й замурував перед тим як втекти з Голдену.

Молодий король сліпим поглядом дивився на розкладену на підлозі карту острова. Подумки він був у іншому місці.

Він знову і знову повертався у той день, коли зустрів її. І у ці миті його накривали емоції. Яка ж вона була гарна! Яке волосся. А очі! Морл сподівався розшукати її, але минав тиждень за тижнем – пошуки ні до чого не приводили. Морл втратив сон, весь час думав про її слова. Вони засіли у його голові дуже глибоко.

«Не воюй із Мерліном за Тріщину! Використай посох, об'єднайте сили і закрийте! Адже це єдиний шанс утримати рівновагу! Він вибрав тебе і тепер доля світу у твоїх руках!» - казала вона.

«Звідки ж ти дізналася за посох, Арел? Адже я його нікому не показував, крім сестер! – замислився Морл. - І як це посох обрав мене? Хіба ж він щось живе? – хлопець кинув погляд на посох, що стояв біля нього, а потім на меч. – Ні! Це просто дерев'яна палиця!

Морл не помилився, палиця справді була з дерева. На цьому знання закінчувалися.

– Морл! - увірвалася в намет принцеса Леліла. - Нам потрібно поговорити!

- А де: "Ваша величність", "можна увійти"? - зсунув брови Морл.

- Та пішов ти! – сплюнула Леліла.

Морл розреготався, дивлячись на її незадоволене обличчя.

- Гаразд, кажи, коли прийшла! – знову посерйознішав він.

- Мені, здається, ми зволікаємо! Потрібно розпочинати бій!

- Тобі здається!

  - У нас у руках посох Каноара! Нам не важко розбити армію Мерліна!

- По-перше, не «у нас», а в мене! А по-друге, король тут я! І накази віддаю також я!

- Я вас зрозуміла, Ваша величність! - стрільнула в нього обуреним поглядом Леліла, і швидко покинула намет.

Вона давно пошкодувала, що допомогла Морлу сісти на трон. Молодший зведений братик почав їй вже набридати.

  «Якби не цей хлопчисько, Колгарі не знищив амулет стихій. Я б тоді могла вплинути на перебіг війни! Що ж ти таке? - Леліла кинула погляд на берег, де стояли їхні кораблі. – Нічого! Тобі скоро набридне влада»

Принцеса Леліла не вирізнялася наївністю. Але й Морла вона недооцінювала, поки що.

Знов опинившись на самоті, Морл доторкнувся пальцями до чарівної палиці. Він кілька хвилин просто дивився на нього, ні про що не думаючи. Для молодого короля зійти на трон у такий час могло призвести до краху. Нестача досвіду, знань лише одна спрага помсти.

Морл не збирався ставати королем. Йому непогано жилося і принцом, десь років тринадцять тому. Хлопець проходив подумки по всьому острову, намагаючись придумати правильний план дій. Поки що ніхто не знав, що він зробить. То справді був сюрприз як смертних, а й безсмертних.

Морл підвівся з трону і, взявши в руки посох, пішов до виходу з намету. Надворі яскраво світило сонце і було незвичайно для зими спекотно. Ця битва могла поставити крапку у війні.

Стиснувши сильніше в руці палицю, Морл подивився в далечінь, де знаходився табір Мерліна.

  - Мандрівники у часі на моїй стороні! Окрім однієї стерви… Навіть Тріщина під моїм контролем! Що ти тепер скажеш, могутній маг Мерлін? – зловтішно прошепотів Морл. - Ти старий дурень, коли вирішив кинути мені виклик! Тобі ніхто не допоможе!