Читати книгу - "Фермерська романтика, Валерія Оквітань"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Як знаєш, — знизав він плечима і подивився кудись вдалину. — Природа тут особливо гарна. Влітку просто намилуватись не можу. Кожного разу, як сюди приїжджаю, то не хочу звідси їхати.
— Так, мені тут теж подобається. Стривай. Ти не тут живеш?
Тася чомусь думала, що Артем тут місцевий житель. Точніше, що він тут живе, в цьому селі постійно.
— Ні, у мене невеличкий бізнес у Миколаєві, тому я переважну більшість часу знаходжусь там, але тепер от приїхав батьків провідати. А що, не схожий на того, хто може жити не тут?
— Та ні, просто ти дуже молодо виглядаєш, чесно кажучи я думала, що ти, на крайній випадок, студент. Вибач.
Вона намагалась приховати посмішку, але після того, як брови хлопця швидко злетіли догори, не змогла себе стримати. Артем підтримав її, і коли перший шок зійшов, засміявся разом з нею.
— Та ні, я вже дорослий хлопчик.
— Це добре.
— Слухай, тут неподалік є місце звідки відривається неймовірний вигляд. Я можу тобі показати, зробиш декілька фото. На згадку, так би мовити. А потім повернемось до всіх.
Дівчина замислилась. З одного боку йти нікуди не хотілось, та й дівчата кликали її до себе. Вона оглянулась на компанію, в спробі вирішити, що ж їй робити.
— Ходімо, — промовила, сподіваючись, зовсім скоро зайняти своє місце серед цієї хорошої компанії. Вона лише декілька кадрів зробить.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фермерська романтика, Валерія Оквітань», після закриття браузера.