Читати книгу - "Загублений світ"

— Я думав, ти знаєш, — сказав Торн.

— Ні, я маю на увазі, що це був за звук? Ти щось чув?

— Ні,— відповів Торн.

— Зупини машину, — сказав Малкольм.

Торн зупинив «Експлорер» і вимкнув двигун. Вони опустили вікна і до кабіни увірвалася полуднева спека. Не було жодного вітерцю. Чоловіки прислухалися.

Торн знизав плечима.

— Нічого не чую. Ти думаєш…

— Тс-с, — сказав Малкольм. Він приклав руку до вуха і висунув голову в вікно, уважно прислухаючись. За мить він заліз назад. — Будь я проклятий, якщо я не чув звук двигуна.

— Двигуна? Ти кажеш про двигун внутрішнього згоряння?

— Так. — Він вказав на схід. — Було схоже, ніби цей звук лунав звідти.

Вони знову прислухалися і нічого не почули.

Торн похитав головою.

— Я не можу уявити тут бензинового двигуна, Іяне. Тут і бензину немає, щоб його запустити.

Писнуло радіо.

— Докторе Малкольм. — Це був Арбі, у трейлері.

— Так, Арбі.

— Хто тут іще є, на острові?

— Що ти маєш на увазі?

— Увімкніть ваш монітор.

Торн клацнув кнопку на приладовій панелі. Вони побачили зображення з однієї з камер безпеки. На екрані був спуск у вузьку, круту східну долину. Вони побачили схил пагорба, під деревами було темно. Гілка дерева затуляла більшу частину кадру. На екрані було тихо. Жодних ознак діяльності.

— Що ти там побачив, Арбі?

— Просто спостерігайте.

Через листя Торн побачив, як промайнув одяг кольору хакі, потім знову. Він зрозумів, що це була людина, яка наполовину ішла, наполовину ковзала, спускаючись зарослим джунглями схилом у долину. Невисока, з темним волоссям.

— Хай мені трясця, — з усмішкою мовив Малкольм.

— Ти знаєш, хто це?

— Звичайно. Це Сара.

— Ну тоді нам краще поїхати і забрати її звідти. — Торн потягнувся до радіо і натиснув на кнопку. — Ричарде, — сказав він.

Відповіді не було.

— Ричарде, ти мене чуєш?

Знову тиша.

Малкольм зітхнув.

— Чудово. Він не відповідає. Мабуть, вирішив піти на прогулянку. Все ганяється за своїми дослідженнями…

— От цього я й боюся, — відповів Торн. — Едді, відчепи мотоцикл і глянь, що там зараз робить Левін. Візьми з собою гвинтівку. А ми поїдемо по Сару.

Стежка

Левін пішов звіриною стежкою, заглиблюючись в темряву джунглів. Паразаври були десь попереду і робили чимало шуму, продираючись крізь папороті та пальми. Принаймні тепер він зрозумів, чому вони вишикувалися в одну шеренгу — по-іншому пройти крізь густі зарості тропічного лісу було неможливо.

Вони не переставали подавати голосові сигнали, але тепер Левін помітив, що вони мають інший характер — стали більш високими і збудженішими. Він поспішив уперед, спотикаючись об мокрі пальмові гілки, що були вищі за нього, йдучи второваним шляхом. Прислухаючись до криків тварин попереду, він також став помічати характерний запах, гострий та кисло-солодкий. В нього було відчуття, що цей запах посилюється.

Але попереду щось відбувалося, в нього не було жодних сумнівів. Сигнали паразаврів тепер стали короткими, перетворившись на якийсь гавкіт. У них відчувалося якесь хвилювання. Але що могло хвилювати тварину дванадцять футів заввишки та тридцять футів завдовжки?

Його переповнювала цікавість. Левін побіг через джунглі, відштовхуючи пальми вбік, перестрибуючи через повалені дерева. У заростях попереду він почув звук, схожий на шипіння або розбризкування, а потім один з паразаврів видав довгий, низький сигнал, схожий на сурмління.

Едді Карр доїхав на мотоциклі до схованки і зупинився. Левін пішов. Він оглянув землю довкола і побачив багато глибоких слідів тварин. Сліди були великими, близько двох футів в діаметрі і, схоже, вели у джунглі за вежею.

Уважно оглянувши землю, він побачив і свіжі сліди від черевиків. Це була підошва марки «Асоло»[23]; він впізнав черевики Левіна. У деяких місцях відбитки черевиків перетинали сліди тварин, — це означало, що вони були зроблені пізніше. Сліди від черевиків також вели вглиб лісу.

Едді Карр вилаявся. Менш за все він хотів лізти у джунглі. Від самої думки про це в нього починали бігати мурахи по шкірі. Але який в нього був вибір?

Він мусив повернути Левіна. Цей хлопець, подумав він, стає справжньою проблемою. Едді зняв з плеча гвинтівку, прикріпив її збоку від керма мотоцикла. Потім крутнув ручки і байк тихо рушив уперед, в темряву.

Серце Левіна калатало від хвилювання, коли він відштовхнув останню з пальм. Він різко зупинився. Просто перед ним хитався вперед-назад високий паразавр. Тварина стояла до нього спиною, вивергаючи на землю потужний потік сечі. Левін відстрибнув убік. За найближчою твариною він побачив галявину, витоптану незліченними ногами тварин. Паразаври розташувалися на галявині в різних позиціях і всі разом займалися сечовипусканням.

То вони вбиральню тут влаштували, подумав він. Це було дивовижно і неочікувано.

Багато сучасних тварин, в тому числі носороги й олені, воліли випорожнюватися в певних місцях. І у багатьох випадках поведінка стада була скоординованою. Така поведінка зазвичай вважається способом мітити територію. Але ніхто не підозрював, що динозаври теж діяли у такий спосіб.

На очах Левіна паразаври завершили сечовипускання і кожен перемістився на кілька футів вбік. Потім вони випорожнилися — знову ж таки в унісон. Кожен паразавр наклав величезну купу посліду солом’яного кольору. Усі тварини в стаді супроводжували цей процес сурмлінням, видаючи одночасно величезну кількість кишкових газів із запахом метану.

Позаду нього хтось прошепотів:

— Дуже приємно.

Він повернувся і побачив Едді Карра, який сидів на мотоциклі. Він помахав рукою перед обличчям.

— Динозаври пердять, — сказав він. — Краще не запалювати тут сірників, бо змете вибухом…

— Тс-с, — прошипів Левін, сердито хитаючи головою. Він повернувся до паразаврів. Не було часу відволікатися на цього вульгарного молодого дурника. Деякі з тварин нахилилися і почали лизати калюжі сечі. Без сумніву, вони хотіли поновити запаси втрачених поживних речовин, подумав він. Можливо, солі. Можливо, гормонів. А може, це було щось сезонне. А може…

Левін повільно просунувся вперед.

Вони так мало знали про цих істот. Вони навіть не знали основних фактів про їхнє життя — як вони їли, випорожнювалися, спали, розмножувалися. В цих давно зниклих тваринах еволюціонував цілий світ складних, взаємопов’язаних моделей поведінки. Їх вивчення тепер могло б стати справою життя для десятків науковців. Але цього, мабуть, ніколи не станеться. Все, на що він міг сподіватися — це зробити кілька припущень, кілька простих висновків, що були лише легким ковзанням по поверхні їхнього складного життя.

Паразаври засурмили і попрямували вглиб лісу. Левін рушив за