Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

​Несподівано, хлопець відчув, що його штовхнули від дерева. Він швидко відкрив заспані очі та подивився на дерево. Поряд лежала Мілана, вона була без свідомості, кров текла з її голови. Оскільки надворі був вже ранок, Іван чортихнувся та кинувся до дівчини.

- Швидко прокидайтесь, - крикнув хлопець, - Мілана поранена.

Діти, що спали на дереві, одразу підскочили. Діма почав швидко розмотувати мотузку, перестаравшись, повалився в сторону, з гілки. Мотузка затримала його, але так вона натягнулась, вузли не піддавались. Ліза зреагувала швидше, розмотати себе, підскочила та потягнула Діму до себе. Руда дівчина допомогла другові звільнитись. Мандрівники швидко зіскочили з дерева та підбігли до Івана, що тримав голову Мілани.

Ліза одразу відправила Діму за водою. Сама підскочила та побігла в сторону лісу, де бачила подорожники. За мить, всі були на місці, водою омили рану, наклали рослини. Хлопці обережно підняли Мілану, постелили ковдру та поклали на неї. Вибрали місце в тіні, щоб сонце не докучало, оскільки з часом воно почне добре пригрівати.

Весь цей час Іван сердечно вибачався, оскільки заснув на вахті. Він не чув, як Мілана встала, як кудись пішла. Лише мить, коли він прокинувся, відчув удар та побачив дівчину біля дерева. Хлопець лише припустив що Мілана бігла саме зі сторони дитячого майданчику. Одразу після цього, діти рефлекторно повернули голови до гойдалки. Вона що вчора трохи лякала, а зараз це місце ще більш викликало страх.

Деякий час всі сиділи біля Мілани, спостерігали за її диханням, але згодом розійшлись по справам. Діма назбирав дров, Ліза зібрала сніданок, а Іван вирішив, що сьогодні варто спробувати повернутись в ліс, вийти на полювання. Час від часу хтось один підходив до хворої, перевіряв чи спить, чи все добре, чи немає жару.

Години через дві Ліза почала викрикувати хлопців та махами їм руками, підзиваючи до дерева. Мілана відкрила очі, почала тихо стогнати, потягнулась до голови. Коли вона заспокоїлась, сіла, друзі були поряд.

- Що сталось? – спитала Ліза, торкаючись руки Мілани, - ми знайшли тебе без тями, в крові. Ми дуже перелякались.

- Мілана, вибач, - дуже серйозно сказав Іван, - я заснув, я навіть не бачив, що ти кудись йшла.

Спочатку Мілана сиділа розслабленою та раптом почала різко намагатись встати, дивлячись в сторону озера. Її почало трясти, вона тихо закричала, хапаючись руками обличчя. Подорожник впав на землю, але кров вже не йшла з побитої голови.

- Аринка була тут? – спитала Мілана, трохи заспокоївшись, - дівчинка з зеленими очима.

- Аринка? – здивовано перепитала Ліза, - нікого тут не було. Що за Аринка?

- Це демон, якого я зустріла на галявині, - дівчина підняла руку та показала в сторону, - коли я прокинулась, вона сиділа на гойдалці.

Мілана збиваючись, розповіла про дівчинку Аринку, що не говорила, а передавала думки. Вона не тільки так говорила, алей могла читати думки Мілани. Дівчинка розповідала свою історію про життя в лісі, про два роки про те як змінилась. Вона привела її до буду та заманила в пастку. Мілана завела руки за спину, намагаючись щось там знайти. Вона розвернулась до друзів спиною та підняла футболку.

Ліза одразу ойкнула та торкнулась спини. Вона пояснила, що рани там немає, але є дивний шрам, схожий на лезо ножа, що встромили в спину. Руда дівчина запитала чи колись в дитинстві подруга отримувала такі рани? Мілана розвернулась, опустивши футболку та сумно замахала головою в сторони. Вона також розповіла, що її хтось вхопив та притягнув до озера. Знову згадала Аринку, що зловила рибу та їла її живу.

Останнє, що пам’ятала Мілана, це те, що вона бігла через дитячий майданчик, кликала друзів на допомогу. Ніхто не чув її, та в останній момент вона перечепилась через щось та впала, покотилась до дерева. Далі сильний удар, кров, темрява.

Іван присвиснув, встав та почав чухати свою голову. Він схопив лук та стріли. Потрібно перевірити озеро, знайти той вихід до велетня та перевірити купу з листям.

- Ні в якому разі не лягай на ту купу, - злякано крикнула Мілана, - саме там я отримала цю рану, - вона зробила паузу, завела руки за спину, - але це вже шрам. Так швидко рани можуть затягнутись? – вона звернулась до Лізи, але та не знала відповіді.

- Я зараз все перевірю, - сказав Іван та подивився на Діму, - обійди озеро, обійди кожен кущик очерету. Якщо ця Аринка їла рибу, вона могла кинути кістки десь поряд. Не розумію, що це нам дасть, але хоча б побачимо все.

- Чекай, - сказала Мілана та вхопила Івана за плече, - я згадала дещо, - вона знову підняла руку на майданчик, її почало сильно трясти, - Аринка казала, що живе під майданчиком, всередині.

Друзі замовкли, розвернулись до дерев’яноїконструкції, та не зволили з неї очей. Відчувався страх, холодок по спині. Вмить, Діма схопив гілляку та приготувався до нападу, хоча нікого не було поряд. Лише сонце, що ставало все вище та більш спекотним, пташки та теплий вітер. Іван показав рукою, що йде вперед. Діма рушив за ним. Ліза та Мілана поволі йшли за хлопцями.

Підійшовши до дитячого майданчику, хлопці обійшли його з обох сторін. Ступали тихо, зброя на готові. Кожен очікував, що в якийсь момент, демон вилізе з-під землі та кинеться на них, клацаючи своїми страшними гострими зубами. За декілька хвилин зрозуміли, що небезпеки чекати не треба, все було тихо, спокійно.