Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ двадцять шостий. Світло стало сірим.

Луну супроводжували асасини Місячної долини, які  присягли на вірність верховній істинній жриці і сприймали її накази як першочергові. А їм було наказано відвести свою жрицю до світлого кронпринца за будь-яких умов та обставин. І спроби інших верховних жриць чи представників імператора зупинити їх, навіть маючи обгрунтування своїх слів, були марними.
Побачивши як на поле вийшла світла принцеса, імператор Фірар та імператриця Фірра першими побігли слідом за нею. За своїми монархами пішли й інші вельможі, попри своє небажання. Коли істинна Блакитного світла наблизилась до лінії розмежування випаленої землі та землі покритої тонким шаром льоду, з Проміжку вийшов темний ельф, який вже відвідував Чорний замок і бачився зі світлою принцесою.
– Чекайте! – видихнув він, затуливши собою жрицю Місячної долини. У цю мить криваві бризки розлетілись в усі сторони, забруднюючи все довкола темно-червоними барвами.
Все закінчилось. 
Поєдинок світлого і темного кронпринца було завершено. Криваве коло пало долу, освячуючи кровю свідків. Попеловий пил було розвіяно подихом вітру, а небо знов стало ясним і безхмарним. Сліди Смерті залишились на тому місці, де було створено Примарне коло, як нагадування про таку подію. Це місце більше ніколи не буде плідним, воно назавжди залишиться мертвим.
– Ви втратите своє Світло. – відказав темний ельф, розчиняючись в проміжку, в якому він ховався від інших.
Та Луна не сприйняла пророчих слів представника темних. Вона вдивлялась в залишки туману, крізь який до неї йшов Темніан. Він першим вийшов з кола Крові і був поранений. Молодший кронпринц Темної імперії тримав правою рукою свій меч, а ліву притискав до міжреберря. Він впевнено наближався до неї і продовжував хижо посміхатись.
Позаду світлої принцеси було чутно відчайдушні крики, здивовані вигуки та радісне рукоплескання. Сама ж Луна не могла поворухнутись і майже не дихала. Її бліді щоки омивались сльозами, хоча жрицям Світла не можна було витрачати дорогоцінних сліз. Примарне коло впускає двох, а випускає одного. Смерть завжди забирає життя. Якщо Темніан вижив, це означало, що світлий кронпринц програв. Маршал темної армії наблизився до світлої принцеси і похитнувшись, припав на одне коліно перед нею.
 – Темніан. – видихнула Луна і зіниці в її очах розширились. Вона побачила Арфіра, що зявився в полі її зору. Його хода була трохи хиткою, а Світло як ніколи яскравим. – Темніан! – кинулась до нього.  
Жриця Блакитного Світла впала на коліна перед маршалом темної армії, зрозумівши, хто саме програв дуель та своє Життя. Вона обхопила його обличчя своїми тримтячими долонями, і зазирнула в чорні очі, які втрачали свою Темряву. 
– Тепер ви мені вірите, Луна? – хриплим сухим голосом запитав Темніан, приривчасто дихаючи та втрачаючи останні сили. – Так виглядає милість кохання? Ваш брат живий.
– Мовчи! – благала вона, скануючи його тіло. Луна відчувала, як володар Темряви та її Тіней втрачає владу над ними. Вона могла відчувати як Темрява розчиняється, полишаючи за собою смертельний холод.
– Кохання – це не жарти, Луна. – з рота Темніана витікла вязка темна кров, а очі почервоніли. – Кохання страшніше за Смерть. 
– Темніан! – застиглий погляд сапфірових очей говорив про те, що Смерть отримала те за для чого її викликали.
Тіло Темніана бездиханним каменем впало на випалену землю, а меч зітканий з Темряви розчинився в його захололій руці. Почулось ревіння дикого звіра, яким виявився імператор Шаур, що щойно впав на коліна, вириваючи траву з коренем та виплескуючи своє небажання сприймати смерть свого сина. За десяток кроків від асасинів Місячної долини впала і імператриця Фірра, стискаючи голову руками та проклинаючи Темні Потоки, яким вона служить і вірить.
Імператрицю темних намагався підтримати імператор Фірар, обійнявши її за плечі. До імператора темних підійшов представник Носферату і торкнувшись його плеча своєю кістлявою рукою, зупинив токсичний потік звукових хвиль, які могли зруйнувати багато світлих життів, адже безконтрольно виливались у відчаї чоловіка, що щойно втратив сина.
– Світлом зіткане життя, – шепотіла Луна, підповзаючи до тіла Темніана та накладаючи обидві долоні на його грудину. – я дарую тобі!
Та нічого не відбувалось.
– Світлом зіткане життя я дарую тобі! – продовжувала вона, не дозволяючи собі повірити в смерть темного, який змусив її пройти Пекло і відчути те, чого вона не повинна була відчувати. Сльози зривались з її вій та дзвінко вдарялись об крижане нерухоме тіло Темніана, викликаючи злість та розчарування в собі та цілющій силі Блакитного Світла. – Світлом зіткане життя я дарую тобі, Темніан!
– Сестро, досить! – за кілька хвилин відказав Арфір, невзмозі спостерігати за тим, як його молодша сестра продовжує сподіватись на милість Смерті. – Луна!
– Блакитносвітла, – втрутився старший асасин. – За ритуалом Примарного кола Життя сплачує Життя. Ваше Світло не зможе задовольнити Смерть.
– Ні. – хитаючи головою, Луна відмовлялась прислухатись до світлих магів, які знали набагато більше ніж вона.
– Дитино моя! – біля тіла Темніана опустилась імператриця Фірра. Вона закоханими очима оглядала синюшне обличчя молодшого кронпринца і крізь сльози посміхалась до нього. – Мій найтемніший князе. Моє Життя і мій Подих. – її руки погладжували його все ще темне волосся. – Мій. Спи спокійно, мій Диявол! Спи спокійно, Темніан. – видихнула вона, цілуючи чоло та щоки сина.
– Життя за Життя. – повторила Луна слова ассасина, які щойно спали їй на думку. – вона взяла руку Темніана і стисла її в своїх долонях. Коли її сльоза впала на його шкіру, на її губах зявилась легка посмішка.
– Зупинися! – наказала темна імператриця, зрозумівши намір світлої принцеси.
– Сестро, не смій! – прогарчав Арфір, схопивши Луну за плечі, намагаючись відтягнути її від тіла Темніана. Та було запізно.
– Я істинна жриця Блакитного Світла дарую тобі своє життя... – прошепотіла вона, перш з її рук вихопили руку Темніана.
Погасло Світло. 
Світ збожеволів.
Тендітна світла принцеса обмякла в руках свого брата. З її тіла пішло Життя. Ніжно-блакитні очі стали спустошеними, а білосніжне волосся вкрилося сивиною. Серце в її грудях більше не відбивало, а легені не наповнювались киснем. Смерть істинної жриці Блакитного Світла спровокувала вибух Хаотичної магії та зміну сонцестояння. Її смерть стала рушійною силою для монстрів, які зачаїлись в хащах та чекали слушної миті для своєї появи.
– Ні! – Арфір підхопив тіло сестри на руки і струхнув його з силою, не бажаючи вірити в те, що щойно сталось. – Луно! Ні! – він притулився обличчям до її чола і озплакався як маленький хлопчик, не стримуючи своїх емоцій та жалю. 
– Ні, доню моя! Ні! – від розпачу імператор Фірар почав кидатись зі сторони в сторону, безглуздо питаючи очима допомоги від тих, хто став свідками цієї страшної сцени.
– Смерть завжди отримує те, за чим приходить. – відказав чоловік з блідою, хворобливо – сірою шкірою та зеленими очима. Його сріблясто – сіре волосся було коротко острижене і нагадувало неслухняне скуйовдження.
– Нажаль, це так. – сухо погодився інший чоловік, що ховав своє обличчя під чорним каптуром. – Смерть не любить загравань.
    Поки світлі оплакували смерть своєї принцеси та жриці Місячної долини, темні раділи поверненню до життя володаря Темряви, що зробив подих, як тільки Луна сказала останнє своє слово. Він відкрив очі і побачив свою матір, яка продовжувала схилятись над ним і погладжувала його голову своєю тремтячею рукою. Темніан відчув, як до нього повертаються сили і контроль над Темрявою та її Тінями, що були оскаженілими від відчаю.
– Луна. – вимовив Темніан і спробував підвестись з землі. Його тіло все ще було заслабким, але прагнення та рішучість не давали здаватись.
– Не поспішай, мій найтемніший князе. – прошепотіла у відповідь імператриця Фірра і подивилась на світлого кронпринца, що вже опустився на коліна з тілом мертвої принцеси.
Арфір продовжував струшувати тіло Луни, благаючи її прокинутись і подивитись на нього. Він гучно всхлипував і проковтував деякі літери в своїй істериці. Навколо нього зібрались світлі маги і почали проводити магічни процедури, які певною мірою могли затримати Світло в тілі жриці Місячної долини. Хтось з присутніх клопотав про свого імператора, а хтось стояв осторонь, спостерігаючи за змінами погоди.
Небо було затягнуте дощовими хмарами, а повітря наповнилось зимовим холодом. За мить буревії підняли з землі кривавий пил, залишений Примарним колом і понесли його по Першосвіту як доказ скоєного. Ще за мить сірий туман почав розповзатися повсюди попри дощову стіну, яка спалахувала блискавками.
На кордонах де проходили запеклі бої з Відступниками, ставалися хаотичні виброси монстрів. Перевага вже не була на боці боронителів Темної імперії чи Світлої, чи когось з тих хто був апатичним до цього протистояння. Смерть істинної Блакитного Світла пророкувала загибель усього живого, усього що вважалось цінним для Життя.
– Вона віддала мені своє життя? – запитав Темніан, відчуваючи як Тіні раз по раз кидаються до світлої, яка впала у вічний сон. Імператриця Фірра не відповіла, та її погляд говорив все за неї. В її очах читалось все.
– Віднесіть блакитносвітлу до Місячної долини! – наказала Ллея асасинам. Жриці та старійшини світлих давно були готові до такого розвитку подій. Вони отримували владу над імперією тоді, коли її правителі божеволіли чи знаходились у розїздах. Контроль над імперією Світла завжди охоронявся і ніколи не полишався на незвіданих. – Подбайте про імператора та кронпринца. – відказала вона до жриць і повернула голову до темних, які стали причиною всіх нещасть. – Повертайтесь до Темної імперії і більше ніколи не наближайтесь до Місячної долини! Темрява завдала нам збитків,
– Як ми можемо допомогти? – запитав імператор Шаур, прийшовши до тями одразу, як почув серцебиття свого молодшого сина.
– Ми самі вирішемо наші проблеми! – запевняла Ллея, дипломатично тримаючи тональність свого голосу. – Контролюйте свою Темряву та тих, хто в ній ховається. 
– Луна! – прохрипів Темніан, важко зітхнувши та попри нестерпний біль і слабкість в тілі підійнявся з землі. – Лунааа! – вигукнув він і відсахнувся в сторону від стискаючого скроні тиску. Його очі стали каламутними, а зір майже втраченим.
– Облиште їх. – промовив хтось поряд з молодшим кронпринцом Темної імперії. Цей хтось ховався у проміжку і не міг бути поміченим іншими. – З нею пішов носій Смерті, якщо ви знаєте про що я говорю. – Темніан не відповів, дозволяючи своїй Темряві допомогти йому у протистоянні з чужорідною дією магії темних ельфів. – Принцеса ще має час на повернення. – запевняв голос. – Вони проведуть обряд поховання у Місячній долині, а носій Смерті поставить на ній свій знак. Коли настане час вона зможе прокинутись.
– Чому я не можу бути поряд? – ледь чутно запитав Темніан. 
– Тому що ви темний, якому вона подарувала своє життя.
– Мій любий, – руки імператриці Фірри обійняли праву руку Темніана, а довгі пальці торкнулися його підборіддя. – Хто осмілився засліпити тебе, мій любий князе? – в голосі матері чулися нотки занепокоєння.
– Повертайтесь до своїх воїнів. – продовжував голос з проміжку, відчуваючи магічну дію сильної магині темних. – Ми всі повинні обєднатись заради перемоги у цій війні! Коли принцеса прокинеться – вас сповістять! – пообіцяв він, прибираючи свої чари і звільняючи Темніана від сліпоти.