Читати книгу - "Наречена для дракона, Марія Люта"

Я кивнула. Спокій чоловіка передався і мені. І ноги, що ледь не підкосилися від напруги та подальшого раптового полегшення, знову стали підконтрольними. Я тремтіла, але розум прояснився, я змогла приборкати хвилювання.

І тільки зараз я помітила, що Габріель був не один: Дарк теж був із ним. Чоловіки стали спинами один до одного, готові відбивати атаку з будь-якого боку, мене ж залишили посередині.

Натовп скаженів. Він не хотів випускати мене зі своїх лап, принаймні живою і неушкодженою.

- Командир, без магії. Це точно провокація. Я тебе попереджав, - почула я Дарка.

- Впевнений? Буде спекотно.

- За твоєю спиною Міністр фінансів Арати. Повір, він не переживе цієї ночі, а винним виявишся ти.

- Забирай Анну, чекайте мене біля обеліска, - відповів Габріель тихо, а потім загарчав на всю міць легень, перекрикуючи натовп: - Пралум!

Запанувала тиша. Потім пролунав один, за ним другий і третій голос із глядачів:

- Пра-лум! Пра-лум! Пра-лум!

І незабаром весь натовп натхненно почав скандувати:

- Пра-лум! Пра-лум! Пра-лум!

- Заради Великого Ода, Ард, що ти робиш? - тепер голос Дарка звучав схвильовано.

Проклятий Урх, що задумав Габріель, якщо навіть Дарк занепокоївся!?

- Ти ж хотів без магії? Забирай Анну. Геть! ШВИДКО!

І Дарк різко схопив мене, перекинув через плече, тримаючи однією рукою за ноги, а другою мечем пробивав нам дорогу.

Я підняла голову і ще змогла побачити, як Габріель поволі знімає плащ і відкидає меч убік, закочує рукави сорочки. Навпроти нього, шалено скалячись, розминався перед боєм Зельман, він підстрибував і бив кулаками повітря.

Потім натовп зімкнувся, приховуючи від мене Габріеля, як замикається багатозуба паща чудовиська. Про мене вже всі забули. Вони знайшли собі нову жертву.

Дарк ніс мене вгору, перестрибуючи через дві сходинки. Але звідки тут взялися сходи? Адже я нікуди не спускалася!

Ось тільки коли ми опинилися в уже знайомому залі біля виходу, я зрозуміла, що якимось чином по дорозі назад з вбиральні забрела на нижні поверхи... Як же я могла цього не помітити!?

Через кілька кварталів шаленого бігу я забарабанила по спині Дарка. Мене почало нудити - все ж таки висіти зігнутою навпіл вниз головою  не найзручніше становище.

Чоловік поставив мене на ноги. Земля кілька разів хитнулася, потім все заспокоїлося.

Було тихо. Так неприродно, неправдоподібно. Не вірилося, що пару хвилин тому нас ледь не розірвав збожеволілий натовп. А Габріель ще там!

- Ми маємо повернутися! – я схопила Дарка за руку.

- Ні, Анно.

- Але ж він там один!

- Командир наказав забрати тебе.

- Його ж уб'ють!

- Він і не з таких неприємностей вибирався, - спокій Дарка був непробивний.

- Я пошлю вісника вартовим, - магію я сьогодні не використала, так що на це моїх сил вистачить.

- Ні! - тепер Дарк стримав мене за руку.

Такої відповіді я точно не могла зрозуміти:

- Чому я не можу покликати охоронців?

Дарк трохи помовчав. Потім примирливо підняв руки:

- Не можна. Невідомо, на чий бік вони стануть. Просто повір мені. Ти ж віриш Габріелю?

- Так, вірю, - я кивнула. Але що означає, що невідомо, на чий бік можуть стати вартові!? Не на бік же божевільних любителів Зілля шибеника, зрештою!

- Тоді пішли. Ми можемо лише чекати.

Дарк пішов уперед, чекаючи, що я піду за ним. Тільки я круто розвернулась і, піднявши спідниці на цілий лікоть вище дозволеного, з усіх ніг побігла назад: адже я сказала, що вірю Габріелю, але це не означає, що я вірю Дарку.

Бігла я швидко. Але Дарк був спритнішим. Вже за кілька секунд я почула його дихання у себе за спиною. Чоловік схопив мене за талію і повернув до себе:

- Ти смілива дівчинка, але ти нічим не зможеш допомогти йому. Тільки нашкодиш.

- А якщо він поранений?

- Тоді ти навіть не підійдеш до нього. Чи ти думаєш, що ті звірі спокійно дозволять тобі зробити перев'язку?

На жаль, Дарк мав рацію. Зараз я справді безсила. Я так, але...

- Але ж ти? Може, ти міг би йому допомогти!?

- Може, й зміг би. Але є наказ, Анно. І я його не порушу. Командир ризикує своїм життям заради  твого порятунку. Це його вибір, його пріоритет. Я не можу сумніватися у ньому.

- Навіть якщо його вб'ють!?

- Навіть якщо його вб'ють. Я не дозволю тобі повернутися, тоді Габріель ризикуватиме даремно. Пішли, Анно, чи я знову тебе понесу, мені нескладно.

Непохитний спокій Дарка виводив із себе, але мені довелося підкоритися. Я не бачила дороги, бо всі мої думки залишилися в тій жахливій залі, разом із Габріелем. Всевидячий, я не зможу жити далі, якщо з ним щось станеться!