Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Поки йшли, в голову лізли всілякі дурниці: от, цікаво, дизайн своїх бомбосховищ вампіри з мисливцями разом за столом переговорів проектували? Чи хтось, у когось вкрав ідею? Камери ідентичні, коридори теж... та й так, загалом, жалобна атмосфера... Мені навіть помитися, сволоти, не дали. Тіло неприємно липке, на підборідді засохла кров... вигляд краще в гроб кладуть!

Попереду величезний зал із палаючими факелами з історичних фільмів. Треба було линяти раніше, не обмежуватися разовою спробою втечі. Цікавість, яка не порок, а велике свинство, ні до чого доброго не призводить!

Рухома чужою волею, я пригальмувала в центрі, де вже стояв Лекс із Вікою, у таких самих сірих балахонах. Озиратися бажання не було. Побіжний погляд обхопив достатньо, щоб я відчула себе гладіатором. От тільки у стародавніх бійців був шанс, якого мене позбавили, вижити. Зараз відбудеться вистава для кількох сотень Служителів, які оточили нас немов на арені. Не важко здогадатися, що глядачів покликали з метою наочності - побачити покарання за проступок.

Прямо перед нами на невеликому підвищенні в старовинних кріслах сиділи семеро Істинних, серед них була присутня єдина жінка - моя недавня знайома брюнетка. Враження вони справляли вбивче! Суміш величі, краси, у прямому сенсі цього слова - неземної, та жаху, який вони випромінювали. Вони одночасно притягували та відштовхували погляд своєю моторошнуватою нереальністю.

Незважаючи на величезну кількість народу, у залі стояла мертва тиша, поки ефектна сімка осудливо розглядала нас. Чому, власне, нас? Винуватець тут один, а ми, дівчата, можна сказати всього лише нешкідливі докази злочину. Хоча через деякий час я вже сумнівалася у своїй невинності. Психологічна атака була такої сили, що під її впливом сам Папа Римський вважав би себе серійним убивцею.

Коли мовчати Істинним набридло, та й недоречно вже стало, з крісла в центрі піднявся найрозумніший, якому довірили слово. "Слово" виявилося довгим та монотонним. На лекціях, під подібний бубніж, я зазвичай засинала. Але тут не університет - слухати довелося. Загальний зміст зводився до того, який Лекс поганий та що так робити не варто, якщо дорожиш своїм життям.

Я пропустила момент, коли щось змінилося! Візуально все залишалося як і раніше. Бубоніти "професор" не перестав. Але Істинні ледь помітно напружилися, ніби в очікуванні. "Ожили" Служителі, розносячи залом тихий рокіт. Кілька хвилин минули в загальній напрузі. А потім мій мозок вибухнув ненавистю, а серце занило від любові, породжуючи крихку надію. До зали, під зав'язку заповненої вампірами, упевнено зайшов Влад, у супроводі всього лише двох мисливців.

Видимі мною його минулі образи тьмяніли порівняно з теперішнім. Навіть зовнішність змінилася, набуваючи невластивої раніше відкритої безжалісності. Саме так, за моїми уявленнями, виглядала особистість, яка заради своєї мети, байдуже пройдеться по трупах, при цьому повністю контролюючи ситуацію.

Два мисливці біля нього виглядали простіше, але на відміну від "безликих" виділялися своєю колоритністю. Мабуть, рангом вище.

- Владаре, сподіваюся, у тебе є дуже поважна причина перебувати тут! - голос "професора" звучав спокійно, але в чорних очах, якщо дуже сильно постаратися, можна було вловити тінь невпевненості.

- Порушення умов мирного договору! - люб'язний тон нікого не обдурив, за ним ховалася загрозлива сила.

- Бачиш, ми якраз вирішуємо цю проблему! - Істинний вказав на нас. - Задоволений?

Влад незворушно розглянув нашу компанію та просто відповів:

- Ні!

- Що тебе не влаштовує? - залізна витримка вампіра дала тріщину - назовні проривалося роздратування.

- Кількість! - коротко, але не ясно.

Істинний завис - замислився чи намагався взяти себе в руки, одне з двох, а може і те й інше одразу.

- Що ти маєш на увазі? - нарешті прокинувся він.

- Оскільки ви відступаєте від умов договору не вперше, я вирішив змінити покарання, бо старе не діє, - вкрадливо пояснив Влад.

Відчувши, що влада вислизає з його рук, Істинний спробував обуритися.

- Ти не маєш жодного...

- Не напружуйся, Аркдоне! - грубо обірвав усі заперечення Влад. - Твої прислужники знахабніли настільки, що спробували мною маніпулювати. Я терпіти таке не маю наміру! Вибір за тобою!

- Чого ти хочеш? - відступився вампір.

- Смерті Істинної, яка звернула Алексіоса, а також смерті всіх її Служителів. Це буде яскравим прикладом для інших на майбутнє! - погляд Влада перемістився на закам'янілу брюнетку, що була праворуч від Аркдона. - Треба було краще наглядати за своїм виводком, Девріта. А тепер я вб'ю всіх!

- Ні! - категорично вимовив Аркдон.

- Тоді війна!

Оглушлива тиша була красномовнішою за будь-які слова - війни ніхто не хотів.

- Убийте Служителів і Напівкровок. Істинною я займуся сам, - не давши нікому схаменутися, спокійно кинув Влад своїм супутникам.

І почалося криваве лінчування! Усі разом узяті автори фільмів у жанрі "жахи", очманіли б, дивлячись на картину, що розгорнулася.

У той самий час, коли Влад не поспішаючи попрямував до Істинних, двоє мисливців, з невидимою для людського погляду швидкістю, кинулися до рядів із глядачами. Від загальної маси, за мить, відокремилися штук десять Служителів та, у спробі врятуватися, кинулися в різні боки. Мисливці були набагато швидшими. Особливо не напружуючись, вони на своєму шляху, м'яко кажучи, вбивали вампірів. По залу літали різні частини тіл, супроводжувані невичерпним потоком крові. Усе відбувалося занадто швидко! Чи то від шоку, чи то від остраху, але ніхто не втручався в самоуправство.