Читати книгу - "Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер"

Шум у кафе змусив повернутись до життя, відкинувши думки у бік. Сівши за вільний столик роблю замовлення. Все було добре, але почуття що щось не так не давало спокою.

Поки моє замовлення готують вирішую вийти на терассу, можливо свіже повітря заспокоїть мої думки.

Яке ж було моє здивування, коли я побачив там Емілію та певне її батьків, нажаль особисто ми так і не зуміли познайомитись. Вирішую підійти і привітатись, але поки я прямую до них від Емі і слід простих.

— Доброго дня, — промовляю я до батьків Емі та посміхаюсь. Не знаю чим думав в той момент, але якби знав скільки ця розмова подарує мені відповідей то зробив би це раніше.

— Добрий день. А ми знайомі? — відповідає мама Емілії з нерозумінням.

— Так, вибачте. Не представився, я знаю Емілію, і вирішив привітатись з вами, я так зрозумів ви її батьки. Я Денис Андрійович, колишній керівник вашої доньки, а зараз ми партнери.

— Денис значить? Той самий який зламав життя та розбив серце моїй дитині? І в тебе вистачило сміливості встати перед нами з цієї нахальною посмішкою? — зі злістю звертається до мене батько. Я був впевнений що вони не знали про наші стосунки. Навіщо розповідати про стосунки, які з самого початку були підставою?

— Ем, так я все розумію, але ми залишили минуле у минулому. Відтепер ми партнери і нерозумно вести роботу з образами, ви так не думаєте?

— Що ти залишив у минулому? Ти викреслив і забув, а вона проживала і проживає ту біль досі. Партнер так? Та ти знову наженеш біду на її голову і продовжеш жити так, ніби нічого не сталось. Минуле не забути, а втрачене не повернеш. 

— Про яку біль ви кажете? Ми говорили з Емілією про все, і вирішили забути образи та проблеми. Будемо жити далі, викрисливши минуле, — я теж починаю дратуватись. Це люблю, коли з мене намагаються зробити дурня. 

— Забув проблеми?! Дитина для тебе була проблемою так? Саме тому ти вирішив не бути поруч з нею? — просто кричить мама Емі, та я вже не чую. Моє серце завмерло. ДИТИНА? Яка ще дитина.

— Про що ви говорите? Яка дитина?

— Денисе? А ти що тут робиш? — повертаюсь і бачу Емілію, яка прямує до мене.

Серце розриває від болю, а мозок просто тріщить від неймовірної кількості незрозумілих питань. Сьогодні я отримаю відповідь на кожне із них, хоче вона цього чи ні...