Читати книгу - "Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер"

Життя неймовірно непередбачуване. 

Сьогодні ти бідняк, а завтра можеш виграти в лотерею. 

Не знаю чому, але я не вірю в дива, силу кохання та іншу маячню, яка немає сенсу і нормального пояснення . Для щастя мені вистачило б кілька мільйонів доларів і все. 

Хто б що не казав, а гроші головне. 

Так, можливо іншим я можу здаватися холодною та черствою... 

Хоча... Так і є. 

Байдуже. 

Мені і так добре, не скаржуся, а це головне. 

До речі про мене: звичайна дівчина, яка проживає у звичайному місті та працює на звичайній роботі. Нічого цікавого та захоплюючого. 

Ну, а якщо серйозно, то мене звуть Емілія, доволі рідкісне ім'я. Я дизайнер і мені всього на всього 23 роки. Та незважаючи на такий вік, вже працюю у компанії "Venus clothes". 

Це доволі хороша компанія на ринку, не можу сказати, що дуже популярна, проте ми випускаємо дійсно гідний та хороший одяг. Ростемо, так би мовити, на очах. 

Я працюю в розділі дизайну одягу і є доволі хорошим спеціалістом.  О, так, скромністю мене обділили, проте не думаю, що це аж так погано. 

У плані роботи досить серйозна. Інколи навіть занадто і це одна з моїх поганих якостей. А з хороших – це те, що люблю свою роботу і те, чим займаюсь. У майбутньому планую створити свій бренд одягу, саме для цього мені і потрібні мільйони. 

Зізнаюся собі, що людина я холодна та замкнута, проте дуже хороша та завжди готова допомогти. Покинула рідну домівку у 17. Йшла за мрією, так би мовити. Проте життя відразу ж дало зрозуміти, що не все так просто. Перші сльози, бажання все кинути, довгі розмови з мамою. 

Але один дзвінок змінив абсолютно все...

Спогад

– Добрий день. Вас турбують з компанії "Venus clothes". Ви залишили своє резюме. Якщо вас досі цікавить робота, то запрошуємо на співбесіду, – у цієї жіночки доволі приємний голос. 

"Venus clothes"? Точно, я подавала резюме у цю компанію теж, хоча в пріоритеті були інші. 

– Добрий день! Так,звичайно. Коли відбудеться співбесіда?, – випалюю на одному подиху. Хай би там що, але я не можу втратити можливість працювати там, де моя душа співатиме.

– Завтра о 10 ранку. Підійдіть до адміністрації і вас проведуть. Дякуємо за те, що вибрали нашу компанію. До зустрічі.

– До побачення. 

Після цієї розмови я весь день готувалась до співбесіди. Розуміла, що якщо провалю й цю, то мені точно буде непереливки. Все моє подальше життя залежить від цієї зустрічі. Я не могла підвести батьків, адже вони так вірили в мене. 

Усю ніч я не зімкнула очей, адже дуже хвилювалася. Здавалось, що ось-ось вирішиться моя доля. 

Прокинулась о 07:00 ранку... Прекрасно, моє обличчя після ночі без сну бажає кращого. Надіюсь косметика врятує мене, проте спочатку душ. 

У ванній я провела годину, все-таки добре що прокинулась раніше. Так як помила волосся і чекала доки воно висохне, вирішила відразу поснідати. Не гаяти ж час дарма. Зробила собі фруктові тости та каву. Я ще той кавоман, можу пити її у неймовірній кількості. 

На годиннику 08:44... Що ж, пора взятись за обличчя, його потрібно рятувати. Косметика моє все, не можу я без макіяжу ну хоч вбийте. 

База, тональний, консилер, пудра, хайлайтер і понеслась... 

Сьогодні хочу стрілки... Так, точно, стрілки. Волосся збираю у високий пучок. 

Що ж одягти? Певно потрібно бути в офіційному. Вибираю строгу чорну сукню. Хм, до неї підійдуть мої єдині підбори. Класика жанру. На всі співбесіди один наряд. Ну звісно безробітня “Я” тоді не могла собі багато дозволити. 

Я виглядаю чудово, проте зовнішність ще жодного разу не врятувала мене. 

Ще раз проходжусь по тому, що я повинна говорити. Поки я збиралась та готувалась на годиннику стукнула 09:20. Як добре, що до компанії як рукою подати. Хвилин 10 пішки. Я неспішно виходжу, по дорозі вирішую купити ще кави, аби заспокоїтись. 

Підходжу до будівлі компанії... По її вигляду не скажеш, що вона ще росте. Таке відчуття ніби вона дуже популярна. 

Заходжу в середину та прямую до стійки адміністратора. Мене проводять до кабінету і на диво, там нікого крім мене немає. 

Цікаво, невже вони такі прискіпливі? Я впевнена в своїх уміннях та навичках, але теж здатна хвилюватись.

Чекаю 20 хвилин, і ось мене запрошують у кабінет. 

Сідаю на стілець, збираючи думки, які змушують хвилюватись, докупи. Навпроти мене сидить троє осіб: два чоловіки, одному точно давно за 60, а іншому більше 35 не дам,  та жіночка, якій приблизно до 30.

Ну що ж, заспокоює що у цій компанії не тільки молодь, буде в кого вчитись. 

– Добрий день, Еміліє! Хм, у вас доволі рідкісне та гарне ім'я. Воно підходить для тієї сфери роботи, яку ви обрали. Мене звуть Віктор, я був виконувачем обов'язків президента компанії. З недавніх пір займаюсь тим, що шукаю нам талановитих спеціалістів, – звертається до мене саме той чоловік, якому за 60.

– Добрий день! Рада знайомству, – коротко говорю я. 

– Що ж, давайте без усієї цієї води. Відразу розпочнемо співбесіду, – цей дратуючий голос. Жах, я цій жіночці точно не сподобалась, якщо все таки візьмуть, відчуваю проблем від неї наберусь досхочу. – Еміліє, чим ви можете себе зарекомендувати?  Чому ми повинні взяти саме вас?

– Я хороший спеціаліст, люблю те чим займаюсь. Коли робота приносить задоволення, то результат буде в рази кращий. Чому ж обрала саме вас? Не впевнена, що мала якусь конкретну компанію, у яку хотілось би потрапити. Мені потрібна робота, тому я розглядаю різні варіанти. 

– Я бачив ваші роботи, у вас дійсно талант. І, крім цього, у вас є величезне бажання. Впевнений ми з вами знайдемо спільну мову, – промовляє той 35-річний чоловік. 

– То мене прийнято на роботу? Я пройшла? – з надією запитую. Коли Віктор мовчки киває, даруючи широку посмішку, я з полегшенням видихаю. В цей момент у моєму серці ніби щось йокнуло. Я навіть і не надіялась, адже до цього провалила стільки співбесід.