Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Охриплу і знесилену мене не змушують нікому допомагати купатися. Навпаки. Отримавши своє і довівши мене майже до безпам'ятства, А-атон особисто відносить моє мляве тільце, що все ще тремтить від найменшого дотику, в простору душову кабінку. І там намагається поставити на ноги.
Ноги стояти відмовляються. І я припадаю всім тілом до господаря, обіймаючи його за талію і тримаючись за нього, аби не впасти. Притискаючись обличчям до широких грудей.
− Так багато пристрасті й так мало сил, − хмикає Са-оір, що спостерігає за нами. Він уже встиг сполоснутись, поки ми... були зайняті. – Із цим треба щось робити, брате. Ти вибрав для нас надто солодку та чутливу се-авін. Від такої спокуси неможливо утриматись. Але я не впевнений, що вона витримає ніч із нами двома. Доведеться знову стримуватися, щоб не нашкодити.
− От сьогодні вночі й перевіримо нашу пристрасну крикунку на витривалість, − з передчуттям тягне А-атон, проводячи долонями по моїй спині й обхоплюючи сідниці. − Тільки спочатку погодуємо і дамо трохи відпочити. Тобі потрібна відновлювальна ванна, Ліно?
Це він про ту, в якій мене Чотжар відмочував?
– Здається, ні, пане. Зі мною все гаразд. Тільки трохи втомилася. І їсти хочу, − хрипко бурмочу йому в груди. І, піддавшись пориву, труся щокою об гладку шкіру. Вдихаючи його бентежний чоловічий запах. Приємний.
Задоволено хмикнувши А-атон, відсуває мене за плечі.
− Тоді мийся, Ліно, − наказує він, пускаючи воду. Освіжально прохолодну.
Судомно зітхнувши, я здригаюся від несподіванки. Але чоловічі руки тримають міцно.
Незабаром я дізнаюся, наскільки збентежено можна почуватися, змиваючи зі свого тіла сліди близькості... з чоловіками. На очах у цих самих чоловіків. Ніяково розводити ноги, щоб помитися там. Відчувати на собі пильні й знову голодні погляди в той самий момент, коли пальці торкаються припухлої плоті, вкритої їх спермою. Чути часте дихання А-атона над головою і щось дуже схоже на гарчання з боку Са-оіра.
І не знаю чому… але згоряючи від сорому і збентеження, я не можу не визнати, що мене заводить їхня реакція. Мені лестить те, як сильно бажають мене ці небезпечні інопланетні хижаки, мої се-аран. Вони можуть зламати мене одним мізинцем. Але, здається, не можуть не хотіти.
– Я вже чиста, мій пане, – шепочу, підводячи погляд на А-атона. Дивлячись на нього знизу вгору.
Вода стікає по наших обличчях, волоссі, тілах ... І я ловлю себе на дивному бажанні злизати прозорі крапельки з литих м'язів, що перекочуються під світлою шкірою мого господаря.
– Я б із задоволенням перевірив. Але тоді ми не вийдемо звідси ще дуже довго, – хрипко гуркоче він. − Іди до Са-оіра. Я зараз приєднаюся.
Слухняно кивнувши, я на виході з кабінки сушуся. І на досі тремтливих ногах, ступаю до другого господаря, що вже чекає на мене. Його пильний погляд примушує трохи побоюватися, що зараз все піде по новому колу. Але Са-оір лише притягує мене до себе і, дозволивши закутатися в халат, підіймає знову на руки.
− Ходімо, відновимо твої сили. Я все ще голодний, − з тихим гарчанням повідомляє він мені в губи, перш ніж жадібно поцілувати. І я навіть на мить не сумніваюсь, який саме голод чоловік має на увазі.
І, здається, я зовсім не проти... знову стати його ласощами. Коли ми виходимо, перше, що помічаю, це Чотжара, який нетерпляче метнувся до нас. І знову цей похмурий погляд, ніби він наскрізь хоче мене просканувати. Яке йому діло до мене? Навіщо так дивитись?
Зніяковівши, я відвожу очі. І тільки тепер через високу вигнуту арку помічаю, що в сусідній кімнаті біля накритого столу снують дві дівчини в простих темно-сірих сукнях прямого крою. Звідси не надто виходить їх добре розглянути. Але просто неможливо не помітити пухнасті сірі хвости й милі, довгі, як у фенека, опущені вуха, що стирчать з-під короткого попелястого волосся.
З того часу, як мене викрали із Землі, я жінок серед інопланетян бачила не так уже й багато. Ту синю, що купила Соню. І Танатріс. Тому вигляд цих двох викликає у мені цілий коктейль емоцій. І цікавість, і побоювання, і багато чого. Вони такі незвичайні. Хочеться підійти ближче. Розглянути, як вони виглядають. Познайомитись.
Але й ніяково якось.
Я поки що не розумію, хто я тут у соціальному плані. Особливо цінна рабиня, чи щось більше?
Але тут від підглядання за служницями мене несподівано відволікає роздратоване гарчання Са-оіра.
− Вгамуйся на-агаре! Вона не від болю кричала.
Що?
Мій погляд миттєво повертається до напруженого та злого Чотжара. І очі приголомшено округляються.
Він… все чув? О боже... звісно чув. І он що надумав. То як же я кричала?
Почуваючись так, ніби зараз згорю на попіл від збентеження, мимоволі ховаю обличчя у господаря на грудях. Як мені звикнути до того, що моє інтимне життя стало мало не суспільно-доступною інформацією?
– Ні. Мій брат тобі вже сказав, що дозволить після коронації. І ще я не дав своєї згоди, – гаркає Са-оір, змушуючи мене знову скосити погляд на змія. Що б там він не вимагав, тепер, напевно, відступить.
Але той несподівано аж ніяк не відступає, навпаки подається вперед, вимогливо дивлячись на свого правителя. І, судячи із виразу обличчя, вочевидь щось намагається довести.
− Нахабнієш, на-агаре, − саркастично хмикає мій темний господар.
А Чотжар раптово закочує рукав, демонструючи пульсівне чорне татуювання на передпліччі. Раніше я його не помічала.
Пару секунд Са-оір мовчить, похмуро розглядаючи цей візерунок. А потім з досадою вимовляє.
− Переконав. Зараз прийде брат, і ми обговоримо це питання.
***
Мене дуже насторожила ця невідома вимога Чотжара. Чого він хоче? Це явно мене стосується.
І чому одразу заспокоївся після слів Са-оіра і тепер поглядає на мене з якимось глузливим передчуттям? Наче каверзу якусь задумав.
Але знемагати від невідомості мені довелося ще довго. Незабаром вийшов А-атон і мене потягли годувати. До того ж знову буквально. Мої се-аран розвалившись на великому дугоподібному «дивані» влаштували мене між собою і взялися до трапези, одночасно з цим по черзі годуючи з рук свою се-авін, неспішно обговорюючи Раду, радників, можливі дії Просвітлених, і обмацуючи заразом всі частини мого тіла, до яких могли дістатись.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Підкорись нам, Алекса Адлер», після закриття браузера.