Читати книгу - "На уламках щастя, Дана Лонг"

Розташувавшись у своєму новому кабінеті, Рома сидів над звітами й обмірковував свої подальші дії щодо розширення бізнесу та збільшення прибутку. На даний момент справи йдуть добре. Практично все, чого він прагнув, вдалося втілити в життя.

Після смерті Богдана Майєра, Рому призначили гендиректором, та й Віра знайшлася і зараз перебуває в надійному місці. Можна сказати, що все вдалося. Ось тільки є одна невелика проблема, вирішенням якої він займається останнім часом. Вдова Майєра рішуче налаштована прибрати до своїх рук майно і бізнес, а цього Рома ніяк не може допустити.

Проблема полягає в тому, що Симона не просто пересічна співробітниця або коханка. Вона його законна дружина, а тому юридично має право претендувати на майно і бізнес свого покійного чоловіка. Зникнення такої відомої особистості викличе безліч запитань і проблем. Тому розібратися з нею слід інакше, ніж тими методами, до яких звик Рома.

На порозі кабінету з'являється Емма. Вона підходить до столу і ставить перед ним чашку з кавою, нахилившись якнайнижче, не втрачаючи можливості продемонструвати йому свої груди, які буквально вивалюються з розрізу блузки.

– Ваша кава, Романе Сергійовичу, – вона ковзає по ньому поглядом і облизує свої пухкі губи.

Він кидає хтивий погляд на груди своєї секретарки і, схопивши її за руку, саджає до себе на коліна.

– Рома, я не замкнула двері?

– Начхати, – він притискається обличчям до її грудей і починає жадібно цілувати.

– Обережніше, інакше залишаться синці.

Спритними рухами пальців Емма розстібає ґудзики на його сорочці й проникає під неї рукою, дряпаючи нігтями його прес, а Рома з силою стискає її стегна.

– Стань на коліна, – наказує він, трохи відсунувшись на кріслі від столу.

Недовго думаючи вона виконує його вимогу. Еммі не потрібно говорити, що робити, вона чудово знає свої обов'язки. Розстебнувши ремінь і блискавку на штанях, вона впевненим рухом охоплює його збуджену плоть і, зчепивши пальці, проводить долонею по всій довжині.

– Чого ти зволікаєш?

Не гаючи більше ні секунди, Емма охоплює його губами і починає активно рухатися, а Рома тим часом відкидає голову на крісло і задоволено закочує очі. Розтріпавши зачіску, він накручує її довге волосся на кулак і притискає до себе, намагаючись проникнути якомога глибше.

– Яка краса, – несподівано лунає знайомий голос.

Емма злякано смикається, а Рома піднімає голову і фокусує погляд на не проханому гостеві.

– А ти даремно часу не втрачаєш, – пройшовши повз, Симона сідає на диван.

– Взагалі-то про свій візит потрібно заздалегідь попереджати, – невдоволено говорить Рома, сердячись, що їх так невчасно перервали.

– Попередила б, якби твоя секретарка сиділа на своєму робочому місці, а не насаджувалася ротом на твій член.

– Вийди звідси, – він відштовхує від себе Емму і приводить свій одяг до ладу.

Вона швидко застібає свою блузку і вибігає з кабінету.

– А тепер поговоримо. Навіщо ти прийшла? – розташувавшись зручніше у своєму кріслі, Рома закурює сигару.

– Та все за тим самим. Я хочу отримати те, що належить мені за законом.

– Згідно із заповітом законною спадкоємицею є Віра. Так вирішив твій чоловік. Чи я неправий? – він зловтішно посміхається, дивлячись на Симону.

– Рома, ти ж не дурна людина. Не варто вставати у мене на шляху. Якщо я тільки захочу, то з легкістю залишу без усього і тебе, і твою Віру. Ви ще не знаєте, з ким зв'язалися. Поки що я хочу домовитися з тобою по-доброму.

– У мене і в думках не було вставати у тебе на шляху, але проти фактів не підеш. Віра єдина спадкоємиця, а тобі, якщо я не помиляюся, чоловік залишив пристойну суму грошей. Зрозумій, бізнес має вести професіонал, людина, яка розуміється на всіх тонкощах і нюансах, а ти абсолютно нічого не тямиш у цьому.

– А це вже не тобі вирішувати! – вона підвищує голос.

– Тихіше, ти чого так розійшлася, – він розводить руками, не приховуючи посмішки. – Давай не будемо так нервувати. Ну, добре, скільки ти хочеш? Можу запропонувати тобі десять відсотків. Що скажеш?

– Я бачу з гумором у тебе Рома зовсім біда. Я вже озвучила тобі свої умови. Або ви добровільно відмовляєтеся від спадщини, і я отримую все, або я влаштую вам такі проблеми, що ти і твоя дружина будете до кінця життя тікати, озираючись назад.

– Не варто погрожувати мені Симона, адже я теж не хлопчик із вулиці, – розмова починає дратувати його.

– Хіба? А хто ж ти? Мовчиш. А я тобі скажу. Ти звичайний рядовий співробітник, який втерся в довіру до мого чоловіка і якимось дивом отримав зараз цю посаду. Напевно, заради цього і з Віркою одружився, так? Або, може, ви давно в змові?

– Яка нісенітниця. У тебе є докази?

– Мені не потрібні докази, я бачу тебе наскрізь. Отже, даю тобі два дні на роздуми. Або Віра підписує відмову від спадщини, і ми тихо і спокійно розходимося, або я подаю до суду, і мої адвокати розчавлять вас як тарганів. Час пішов, – вона встає і граціозно прямує до виходу.