Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

- З цим стогом нічого не поробиш. Йому просто доведеться вигоріти самому.

- Я люблю вогонь. Він такий хвилюючий.

Джим бачив, що вона уявлення не мала, що це може бути сигналом.

Він подумав, що йому краще нічого не говорити.

- Цікаво, як він зайнявся.

Деякий час вони стояли пліч-о-пліч і дивилися на високе полум'я. Незабаром Дора відвернулася.

- Ви не хочете піти і умитися?- запитала вона. - Вечеря готова.

- Добре. Я тільки на хвилинку.

Коли він піднявся в їх спальню, він помітив, що на ліжку не було ніяких ознак того, що на ній лежали, але, звичайно, Дора була акуратною жінкою, і вона цілком могла б розгладити покривало і збити подушку, якби вона їх пом'яла. Вони ледве почали їсти, коли він почув гул літаків над головою. Він імпульсивно скочив на ноги.

- Боже милостивий! Значить, це був сигнал?

- Що ви маєте на увазі?

- Той стіг.

- О, Джим, не будьте таким дурним. Ви хочете сказати, що думаєте, що хтось спеціально підпалив його?

- Тепер це очевидно.

- Набагато більш ймовірніше, що волоцюга випадково підпалив його.

- Що волоцюга міг робити в кінці цього поля в такий час ночі?

- Можливо, він збирався там спати. Заради бога, сідайте вечеряти. Ви ж не боїтеся?

- Ні, люба, - вишкірився він.

Він сів і продовжив їсти. Потім вдалині вони почули звуки стрільби.

- Це означає, що вони над аеродромом.

Вона нагострила вуха, але нічого не сказала. Вони закінчили їсти в мовчанні.

Томмі повернувся додому і почав бурхливо розповідати батькові про палаючий стіг. Вони теж почули літаки, і це довело його збудження до гарячкового стану. Йому хотілося збігати наверх і подивитися, чи не видно чого з верхнього вікна.

- Ні, бісеня, ви залишитеся тут, - сказав генерал. - Я не збираюся випускати вас з уваги.

- Я не піду на дах, татусю. Я обіцяю.

- Ви робите те, що я вам кажу. Читайте книгу.

- Я не хочу читати книгу.

- Тоді байдикуйте.

Увійшла пані Хендерсон.

- Джордже, над нами пролітають десятки літаків.

- Я не глухий, люба. Схоже, що вони здійснювали масову атаку на аеродром. Я сподіваюся, що наші хлопці доженуть їх.

- Я залишила Мей і Джейн утримувати дітей у спокої. Вони всі шалено хочуть вийти і подивитися, що відбувається.

- Я не можу їх звинувачувати. Якби не ця моя клята нога, я б і сам вийшов.

Томмі подивився на нього здивованими очима, але був занадто хитрий, щоби щось сказати. Гіркота наповнила його душу, коли він ще раз усвідомив кричущу несправедливість дорослих.

- Я хвилююся про хлопчиків, які пішли в село на репетицію хору, - сказала пані Хендерсон.

- Якого дідька вони це зробили?

- Різдвяні гімни. Вони так хотіли піти, що мені не хотілося їх розчаровувати. У п'ятьох з них хороші голоси, і хормейстер хотів їх бачити.

- З ними все буде гаразд, - спокійно сказав генерал. - Гуни не збираються витрачати на них свої бомби.

- Я знаю, але коли літаки повернуться, вони пролетять прямо над нами, і ви знаєте, коли вони розвантажуються, ніхто не може сказати, куди впаде бомба. Думаю, мені було б легше в думках, якби вони залишилися там, де вони є, до закінчення нальоту.

- Добре, тоді зателефонуй.

- Як я можу? Вони займаються в ризниці.

Томмі побачив свій шанс і вхопився за нього.

- Матусю, може мені з'їздити на велосипеді і сказати їм? Це займе у мене всього п'ять хвилин.

- Ні, Томмі, я не хочу, щоб ви виходили.

- О, мамо, будь ласка, дозвольте мені. Я міг би побачити, як збивають німецький літак.

Пані Хендерсон відчувала величезну відповідальність стосовно маленьких дітей, довірених її піклуванню, і знала, що ніколи не пробачить собі, якщо з ними що-небудь трапиться. Вона не знала, що робити.

- Татусю, скажіть їй, що це зовсім безпечно, - змолився Томмі.

Генерал посміхнувся. Йому подобалося завзяття хлопчика, і він пишався тим, що той був безстрашний. Яблуко від яблуні недалеко падає.

- Чесно кажучи, моя люба, я не думаю, що є хоч найменший ризик. Якщо ви дійсно непокоїтеся про дітей, чому б вам не дозволити йому з'їздити в село?

Пані Хендерсон вагалася. Хтось повинен їхати; вона сама не їздила на велосипеді двадцять років; звичайно, були Мей і Джейн; якщо це було небезпечно для Томмі, то це було небезпечно і для них. Із зітханням вона здалася.

- Гаразд, любий, ви можете їхати. Але ви повинні залишитися, поки не закінчиться наліт, і скажіть хормейстеру, щоб він тримав всіх хлопчиків в крипті.

- Добре, матусю, я обіцяю вам, що зі мною все буде добре.

Він вискочив. Але не встиг він вибігти, як пані Хендерсон пошкодувала про це. Вона неспокійно ходила взад і вперед по величезній кімнаті. Через деякий час генерал подивився на годинник.

- Тепер ви можете перестати метушитися. Він вже добрався туди за цей час. Минуло десять хвилин, як він пішов.

Вона глибоко зітхнула з полегшенням. Вони погасили світло і відкрили вікна, щоб прислухатися до віддаленої стрільби. Вони дивилися на небо, але нічого не бачили. Ніч була чорною наче смола. Тоді вони знову почули звук літаків над головою, але чи була це ще одна прибуваюча хвиля або ті, що прилетіли, поверталися, вони не могли сказати. Раптово вони почули нудний глухий стук.

- Що це? - вигукнула пані Хендерсон.

- Бомба. Якийсь мерзотник розвантажився.

- Це прозвучало жахливо близько.

- Важко сказати.

- Це означає, що вони повертаються?

- Авжеж, гадаю, вони знайшли це занадто гарячим для них.

- Жалкую, що дозволила Томмі піти.

- О, моя люба, не будьте такою дурною. З ним все гаразд в церкві. Хормейстер-розумний хлопець, він нікому з них не дозволить поворухнутися до відбою.

Вона спробувала посміхнутися

- Я впевнена, що він не дозволить. Не звертайте на мене уваги, Я нервую тільки тому, що дуже втомилася.

- Що ж, на даний момент веселощі закінчилися. Сядьте і відпочиньте. Мей і Джейн можуть в цей раз доглянути за дітьми.

Зенітки припинили вогонь, і тиша, тиха, як падаючий сніг, опустилася на ніч. Вони закрили вікна, затягнули штори і включили світло. Пані Хендерсон була виснажена і лягла на диван. Генерал, надівши окуляри, повернувся до своєї газети