Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

class="p">Він випадково побачив сірник, який вона використовувала. Він підняв його. Це був фьюзі. Це сірник з довгою чорною головкою та дротяним сердечником у держаку, який тривалий час тримає своє полум’я і який деякі люди в Англії досі використовують, оскільки він не так легко згасає на вітру і зручний для розкурювання люльки на відкритому повітрі.

- Чому це ви підкурювали цигарку з фьюзі?

- Я не знала, що я взяла. У темряві я просто взяла першу-ліпшу коробку, яку змогла знайти.

- Але як трапилося, що ви маєте фьюзі?

- О, вони в мене вже цілу вічність. Я подумала, що вони можуть бути корисними.

- Таке світло можна побачити за багато миль.

Вона підняла рот, щоб її поцілували.

- О, Джиме, не будьте таким старим занудою. Якої шкоди він може завдати в такій глибинці ?

Він обняв її рукою, і вона поклала голову йому на плече.

- Кохана, тим людям з королівських ВПС не дуже подобається ідея вашого життя тут, тому що ви були австрійкою. Я знаю, що це ідіотизм, але це так. Якщо хтось бачив це світло ми отримаємо по шиї.

- Це було дурістю з мого боку; я не подумала. Я більше цього не робитиму.

- Гадаю, ви віддасте мені ці сірники.

- Довірливий чоловік, чи не так? - вона посміхнулася.

Але вона вручила йому коробку, і він поклав її до кишені.

Джим спав так міцно, що не чув ні наближення літаків, ні стрільби, і лише наступного ранку, коли він пішов на роботу, він взнав, що аеродром розбомбили. Жодної шкоди не було завдано, і навіть тоді не було упевненості, що німці знали його точне місцеположення; цілком могло бути, що маючи лише неясне уявлення про нього, вони скинули бомби ризикуючи, і випадковість сприяла їм. Але Джим хвилювався; виявилося, що літаки прилетіли о дев’ятій і, мабуть, було близько пів на дев'яту, коли Дора закурила цигарку біля відчиненого вікна. Звичайно, це не могло бути нічим іншим, як збігом обставин, світло її фьюзі не могло тривати і хвилини, і було абсурдно думати, що навіть якби це було видно з повітря, розвідувальний літак міг це побачити і зібравши ескадру, якимось чином дав їй напрямок. Стало душевним полегшенням, коли через кілька днів стався черговий наліт, який ні в якому разі не міг бути пов'язаний з будь-якою необережністю Дори, бо це сталося ввечері, коли вони обидва були в Грейвні. По околиці панувало велике занепокоєння, і багато людей були переконані, що в їхньому середовищі працюють зрадники з П'ятої колони. Неважко було здогадатися, які імена їм дали; він , тому що був ухильником, і Дора, тому що вона була іноземкою, перебували під підозрою, і він відчував завуальовану ворожість людей, з якими стикався. Це дратувало його, але він знав, що нічого не може вдіяти. Оскільки він не хотів турбувати Дору, він дбав про те, щоб не дати їй будь-якого натяку на настрої проти них. На щастя, оскільки вона ніколи не ходила нікуди, крім великого будинку, щоб доглядати за дітьми, не було ймовірності, що вона це відкриє.

Справа йшла до Різдва. У генерала Хендерсона стався напад подагри. Він сидів у кріслі, закинувши ногу на ногу, у великому залі Грейвні Холта і читав «Таймс». Томмі, в уніформі бойскаута, яка доставляла йому надмірне задоволення, згорнувшись калачиком в іншому кріслі, читав книгу. Була сьома година і генерал підняв голову, оскільки це пробивало.

- Томмі, ви ж не зробили ще своєї доброї справи за цей день, чи не так? - запитав він.

- У мене не було можливості, тату.

- Ну що ж, тепер ви можете це зробити. Просто обійдіть будинок і переконайтеся, що світло ніде не видно. Одягніть пальто.

- Добре.

Маленький хлопчик вибіг, а через кілька хвилин після цього, увійшов Джим.

- Привіт, батьку, - сказав він. - Я подумав, зайду, подивлюся, як ви, і заберу Дору з собою.

- Я ще не можу ходити, але мені вже краще. Дора пішла. Вона уїхала десь півгодини тому.

- Вона не могла. Я щойно приїхав з котеджу і не зустрів її на дорозі.

- Можливо, вона повернулася через парк.

- Вона б цього не зробила. Суцільна темрява.

- Я знаю, що її немає. Вона заходила побажати мені добраніч.

- Цікаво, де це в біса вона.

Вхідні двері з гуркотом відчинилися і забіг Томмі.

- Тату, пожежа!

- Пожежа?

- Якраз там де ваш котедж, Джиме.

- Боже!

Він вибіг, а Томмі кинувся за ним. Вони могли бачити полум’я вдалині. Вони пострибали на свої велосипеди і поїхали до нього. Дорога була звивиста, і вони втратили вогонь з поля зору, але, повернувши за ріг, побачили його повністю.

- Це не котедж, - вигукнув Джим. - Боже мій, це схоже на горіння стогу.

Вони з усіх сил крутили педалі і, наблизившись, побачили, що це і насправді стіг, який люто палав в полі за кілька сотень ярдів від дому Барсука.

- Як це трапилось? - спитав Томмі. - Ви думаєте, це сигнал?

- До біса схоже на це. - Джим тривожно поглянув на небо. - Ми дізнаємося дуже скоро.

Коли вони доїхали до поля, двоє чи троє чоловіків підбігли з вилами і почали згрібати сіно, намагаючись побороти вогонь, але спека була значною, і їм довелося здатися. Весь стіг був у вогні.

- Повертайтесь додому, Томмі, і зателефонуйте у відділок поліції, - сказав Джим. - А я піду подивлюсь, чи з'явилася Дора.

Він був вдячний їй за те, що вона мала розум триматися подалі. Бог знає тільки, що сказали б ці чоловіки, якби вони прийшли і знайшли її там. Він повернувся до котеджу. Дора стояла в темряві біля відкритого вікна їхньої маленької вітальні і дивилася на полум'я.

- Де ви були, Доро?

- Ніде. Я чекала, коли ви повернетеся.

- Я був тут півгодини тому. Тоді вас тут не було.

- Я була. Я не чула вас. У мене боліла голова і я піднялася наверх, щоб полежати на ліжку.

- Але вашого велосипеда в сараї не було. Ось чому я поїхав в дім, щоб повернутися з вами.

- Та ну, він був. Я сама його туди ставила.

Забавно. Він міг би поклястися, що її велосипеда