Читати книгу - "ВІЙН@: битви в кіберпросторі, Шейн Харріс"

доступ до високошвидкісних оптоволоконних мереж для стеження та виявлення потенційних кібератак. Компанія категорично відмовилася, позаяк представники агентства не мали судового дозволу на отримання доступу до обладнання компанії. Після терористичної атаки АНБ знову звернулося до Qwest із проханням передати записи телефонних розмов клієнтів компанії без судової санкції, як це зробила AT&T. Але компанія знову відмовила. Лише 10 років потому, після продажу компанії, мережі Qwest стали частиною розширеного апарату безпеки АНБ.

Перелік корпоративних потенційних клієнтів на поширювану державою кіберрозвідувальну інформацію такий самий строкатий, як економіка США. Щоб отримати цю інформацію, компанія повинна відповідати державному визначенню критично важливого об’єкта інфраструктури: «майно, системи й мережі, фізичні чи віртуальні, такі життєво необхідні США, що виведення їх із ладу або знищення матиме руйнівний вплив на безпеку, державну економічну безпеку, національну систему охорони здоров’я, безпеку громадян або їхню сукупність». Це визначення здається вузьким, проте категорії критично важливих об’єктів інфраструктури доволі численні й охоплюють тисячі різних напрямів діяльності. Офіційно існує 16 секторів: хімічна промисловість; комерційні підприємства, серед яких торговельні центри, спортивні заклади, казино та парки відпочинку; лінії зв’язку; основні промислові підприємства; греблі; індустріальна база військового комплексу; служби надзвичайних ситуацій, такі як служби оперативного реагування та пошуково-рятувальні служби; енергетичні підприємства; заклади охорони здоров’я; інформаційні технології; ядерні реактори, матеріали й відходи; транспортні системи; системи водопостачання та каналізації.

Важко повірити, що кожну компанію з цього переліку можна вважати аж такою «життєво необхідною для Сполучених Штатів», що збій в її роботі або її зупинення завдасть удару по національній безпеці та здоров’ю нації. Однак за роки, що минули після терактів 11 вересня, держава розкинула таку розлогу захисну мережу, що практично кожну компанію можна було назвати критично важливим об’єктом інфраструктури. Влада не розкриває інформації про те, які саме компанії попереджає про кіберзагрози. І участь у програмі досі залишається добровільною. Проте законодавці та деякі представники розвідслужб, зокрема Кіт Александер та інші співробітники АНБ, тиснули на Конгрес, вимагаючи врегулювати стандарти кібербезпеки для власників і операторів критично важливих об’єктів інфраструктури. Якби це сталося, влада могла б вимагати від будь-якої компанії – від Pacific Gas & Electric до Harrah’s Hotels and Casinos – погоджуватися на державну допомогу, ділитися з розвідкою інформацією про клієнтів і вибудовувати кіберзахист згідно з державними стандартами.

У 2013 році головний радник Пентаґону з питань кібербезпеки, генерал-майор Джон Дейвіс заявив у своїй промові, що Міністерство внутрішньої безпеки і Міністерство оборони працювали пліч-о-пліч над планом розширення оригінальної програми DIB на інші сектори економіки. Планували почати з енергетики, транспорту та нафтогазової галузі – з секторів, «критично важливих для місії Міністерства оборони, державної економіки та державної безпеки, які ми не можемо контролювати безпосередньо», – казав Дейвіс. Розкриття структури цих систем і потенційні хакерські атаки на них генерал-майор назвав «постійною загрозою». Держава ніколи не зможе охопити всі компанії всебічним захистом самостійно. Вона не здатна зробити цього зараз, ось чому покладається на співпрацю з AT&T і CenturyLink. Значно більше компаній звернеться по допомогу до держави, щойно та розширить периметр кібернетичного захисту. Потенційний ринок для послуг у сфері кібербезпеки практично безмежний.

12. Весняне пробудження

Сполучені Штати ще жодного разу не потерпали від масштабних кібератак, які б призвели до серйозного збою в роботі критично важливих об’єктів інфраструктури. Але на початку 2012 року частина представників влади захвилювалася, вирішивши, що те, чого вони так довго боялися, ось-ось станеться.

У березні того самого року принаймні 20 компаній, що обслуговують газові трубопроводи в США, звернулися до Міністерства внутрішньої безпеки, щоб зголосити підозрілі електронні листи, надіслані співробітникам цих компаній. Здавалося, що це листи начебто від колег, яких вони добре знали або могли знати завдяки специфіці своєї роботи – стандартний фішинґ. Деякі співробітники – досі невідомо, скільки саме, – відкрили повідомлення й вивільнили шпигунське ПЗ у корпоративні мережі операторів трубопроводів. Хакери не отримали доступу до систем управління трубопроводами, проте підійшли небезпечно близько. Якби оператори користувалися внутрішньою системою без зв’язку з інтернетом, імовірно, небезпека їх би оминула. Звісно, ризик того, що співробітник може принести шкідливе ПЗ на USB-носієві, все-таки існує.

Вищі посадові особи з ФБР, АНБ і Міністерства внутрішньої безпеки забили на сполох. Хакер, який здобуде контроль над трубопроводами, може перешкодити потокові природного газу або вивести з ладу систему управління, що призведе до аварії, ба навіть вибуху. Мережа газових труб США має протяжність понад 300 тисяч кілометрів, а природний газ – це приблизно третина енергоресурсу для постачання країни. Досі не було жодної підтвердженої кібератаки, яка б пошкодила труби. Проте подейкують, що під час холодної війни ЦРУ встановило шкідливе ПЗ на обладнанні трубопровідної системи Сибіру, де 1982 року стався вибух. Теоретична можливість віддаленої зміни тиску в трубах існує – подібну атаку АНБ уже проводило на іранському атомному підприємстві.

Щойно газові компанії повідомили уряд про зондування, представники влади надіслали на підприємства «леткі» команди й зібрали необхідну інформацію з жорстких дисків і системних лоґів[11]. Джерело електронних листів простежили до початків однієї операції, яка, за словами аналітиків, почалася ще в грудні 2011 року. Попередження від компаній щодо виявлення шпигунів «нескінченні», каже колишній співробітник правоохоронних органів, який опікувався цією проблемою. Проте аналітики не могли скласти цілісної картини операції. Чи то хакери хотіли зібрати інформацію про конкурентів у трубопровідному бізнесі, наприклад про пошук нових постачальників газу чи будівництво нових установок? А може, вони намагалися перешкодити безперервному постачанню природного газу, інсталюючи шкідливу програму, здатну у визначений день знищити трубопровід?

Аби це з’ясувати, державні слідчі вирішили не оприлюднювати заяв, а тихо спостерігати за «гостями», щоб дізнатися, за чим саме вони полюють. Це був ризикований хід. Хакери могли щомиті розпочати нищівну атаку на корпоративні мережі й украсти або стерти цінну інформацію. А був іще шанс, щоправда незначний, що об’єктом атаки стануть саме трубопроводи, а це спричинило б катастрофічні економічні наслідки і навіть могло б призвести до загибелі людей біля місця вибуху. Представники влади провели закриті зустрічі з обраними компаніями та повідомили їм те, що вже знали. Вони поділилися з персоналом, що опікується корпоративною безпекою, «стратегіями зменшення заподіяної шкоди», повідомляючи адреси електронної пошти, з яких були надіслані фішинґові повідомлення, і конкретні IP-адреса, доступ до яких слід було заблокувати. Проте влада не звільнила мережі від шпигунів і не сказала компаніям, як це зробити. 29 березня група екстреного реагування з Міністерства внутрішньої безпеки, що працює спільно з АНБ, оприлюднила на секретному урядовому сайті попередження для всіх операторів трубопровідних мереж, в якому наказувала дозволити шпигунам шукати інформацію, яка їх цікавить, і не втручатися, поки їхні