Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"

аркуш. Але причина цієї творчої бездіяльності полягала не лише в новому захопленні або в тимчасових приступах поганого настрою. Просто Абакумові не лишалось часу для роботи: якщо він не знімав або не переглядав фільми в своїй кімнаті, то проводив час у компанії своїх нових друзів, а якщо не був з ними, то думав про них. З Віолетою вони говорили мало. Та й про що міг говорити він, старий холостяк-скептик, з дівчиною, яка тільки-но закінчила гімназію? Але йому було так само приємно бачити її, як дивитись на намальовані яскравими фарбами картини або слухати шкільні пісні, котрі нагадували про щось хороше, давноминуле, яке пройшло через його життя, мов веселе сонячне проміння. Зовсім інша справа з Асеном. Інколи Захову здавалось, що ця людина наділена якоюсь надприродною спритністю і може проникнути куди завгодно і добитися чого захоче. Ці якості підкорялися розуму, схильному до небезпечних авантюр. І в той же час Асен був легковажно задирливий і по-дитячому жорстокий. Своєю поведінкою, недомовками, хитро кинутими слівцями і фразами він ніби відверто говорив: я дуже добре знаю, що ти за цяця, але тримаю тебе під скляним ковпаком, і тому ти не втечеш від мене. Але перед тим, як проб'є твій останній час, пограємось в піжмурки. Ти сильний партнер, а з такими партнерами грати завжди приємно. Доводилося визнати, що режисер — супротивник, не позбавлений почуття гумору.

Отже, перед Абакумом несподівано виникло два нелегких завдання: з одного боку, оберігати своє життя, а з другого, зуміти успішно розв'язати вузол, названий «Асеном». Шукати допомоги і помічника було ще рано, бо Захов не мав ніяких доказів злочинної діяльності режисера або його зв'язків з особами, які ведуть таку діяльність. Абакум знав, що полковник Ванов вимагатиме аргументації, а фактів поки що не було. Та навіть коли б полковник вирішив діяти, він усе одно доручив би розслідувати цю справу комусь іншому, а його «законсервував» би за дев'ятьма замками…

І тоді? Античні пам'ятки і мозаїка? Зйомки сентиментальних пейзажів? Усе це взамін задоволення розгадати цікаву загадку і скрутити в'язи гідному супротивникові? Безперечно, в перспективах боротьби, яка розгорталася, було незрівнянно більше краси.

У той день, коли вони мали дивитись «Ромео і Джульєтту», Абакум, як і домовились, чекав Віолету й Асена перед театром. Вони трохи поговорили, викурили по цигарці. За кілька хвилин до початку спектаклю Абакум дістав квитки і сумно промовив:

— На жаль, моє місце на балконі. А ваші в десятому ряду партера. Не зміг дістати три квитки разом, бо майже всі були розпродані ще позавчора.

— Тоді не треба було їх брати зовсім, — сказала Віолета.

— Така моя доля! — розсміявся Абакум. — Після спектаклю зустрінемось тут і разом підемо додому. — І, побажавши їм добре провести час, весело помахав рукою.

Коли завіса піднялася і всі дивилися на сцену, Абакум тихенько вийшов. Навпроти входу в театр його чекала машина інституту. Абакум дав шоферові свій квиток і, сівши за руль, швидко від'їхав.

Навколо вілли Асенового дядька був високий мур, покритий зверху атернітовою черепицею. Залізна хвіртка була відчинена, і Абакумові не довелося перелазити через мур. Швидко пройшовши по стежці, Захов зупинився перед парадним входом. Секретний замок він дослідив заздалегідь, тому легко відімкнув його і вже через кілька секунд стояв у вестибюлі, стіни якого були до середини облицьовані червоним мармуром. Широкі скляні двері вели в кімнати нижнього поверху, а гвинтові дерев'яні сходи праворуч, застелені жовтою доріжкою, — наверх.

Абакум поставив замок на запобіжник, щоб ніхто не міг відімкнути його ззовні, і, світячи ліхтариком, пройшов вестибюлем, майже не звернувши на нього уваги. Опинившись в коридорі, Захов побачив двоє дверей, пофарбованих білою фарбою. Одні вели в кухню — довге, вузьке приміщення — в якій, крім високої соснової шафи з порожніми полицями, нічого не було. Через другі двері заходили в їдальню.

Заглянувши туди, Абакум поморщився — на нього війнуло задушливим, насиченим запахом одеколону повітрям.

Тут жовтий сніп світла ліхтарика освітив неймовірний хаос: неприбране ліжко, піжама на килимі, розкидана по стільцях білизна, письмовий стіл, весь захаращений тарілками, пляшками і книжками. На стінах пришпилені кнопками фотографії кіноактрис і кольорові вирізки з журналів. Абакум відчув, як на лобі у нього виступив холодний піт: серед цього безладдя важко було знайти той предмет, заради якого він спеціально прийшов сюди. Щоб відшукати його в цій плюшкінській обстановці, потрібно багато часу, а Захов мав у своєму розпорядженні лічені хвилини.

Відкинувши думку про можливість провалу і переборовши огиду, яку викликало в ньому важке повітря, Абакум задумався: де ж міг бути цей таємний предмет? Він ніколи не бачив його, але здогадувався про його форму і розміри.

Абакум оглянув кімнату ще раз і посміхнувся: в такому хаосі питання: «Де він може бути?» — здавалось наївним. Більше підходило питання: «Де його не може бути?»

Зрозуміло, ця річ не могла бути ні в постелі, ні в піжамі, ні в розкиданому по стільцях одязі. Вона не могла бути у погаслій печі, за заслінкою димаря або серед книжок і немитих тарілок на столі.

А втім, варто глянути на стіл. Як і всі столи у світі, він міг дещо розказати.

Розповідь була короткою і простою. Двоє закусували сосисками. Про те, що їх було саме двоє, свідчили прибори: дві тарілки, два ножі і дві виделки. їли вони приблизно в післяобідній час, бо шкурка з сосисок була ще свіжа і не зморщилась. На столі стояли дві порожні пляшки з-під пива і дві склянки. На краю однієї склянки ясно виднівся слід від яскраво-червоної губної помади. Віолета фарбувала губи не такою помадою, значить, тут була не вона, а інша жінка, певно, з темнішим волоссям. На її тарілці лишилась їжа, але склянка стояла порожня. Що ж до другого прибора, то тут картина була зовсім інша: з тарілки з'їли все до крихти, а склянку спорожнили тільки наполовину. Звідси випливав висновок, що жінка була більш схвильована і менш голодна, ніж чоловік. Асен, який завжди любив випити, причому до дна, цього разу порушив своє правило, і, очевидно, з певною метою. Він хотів, щоб розум його був ясний. Мабуть, розмова точилася тут надто серйозна.