Читати книгу - "Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник."

найбільш суворе покарання, призначене за один із злочинів, що входять до сукупності, поглинає менш суворі, призначені за інші злочини); 4) система обов’язкового чи факультативного збільшення покарання (коли, призначивши покарання за сукупністю шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, суд повинен за законом або на власний розсуд збільшити це покарання до певної межі); 5) змішані системи призначення покарання (коли одночасно застосовують і систему обмеженого складання, і систему поглинання або поєднують їх із системою обов’язкового чи факультативного збільшення покарання).

В Україні запроваджено змішану систему призначення покарання за сукупністю злочинів. У частині 1 ст. 70 КК України визначено, що за сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожен злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Отже, за сукупністю злочинів покарання призначається в три етапи: на першому покарання призначається окремо за кожен зі злочинів, що входять до сукупності; на другому обирається принцип визначення остаточного покарання; на третьому визначається вид і міра остаточного покарання за сукупністю цих злочинів.

Призначення покарання окремо за кожен зі злочинів, що входять до сукупності, дає можливість без усіляких ускладнень застосувати амністію або помилування до кожного окремого злочину, а при перегляді вироку в апеляційній чи касаційній інстанції – пом’якшити покарання, призначене за окремий злочин, або зовсім виключити його з вироку.

Призначаючи покарання окремо за кожен зі злочинів, що входять до сукупності, суд керується приписами статей 65–69-1 КК України і на цьому етапі призначає за кожен окремий злочин основне і, якщо потрібно, додаткове покарання (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 pоку). Такий підхід до призначення покарання дає змогу індивідуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особа вчинила не один, а два чи більше злочинів.

Самостійним етапом призначення покарання за сукупністю злочинів є обрання принципу визначення остаточного покарання. Але цьому не приділено належної уваги в навчальній літературі. Між тим, обрання такого принципу є важливою складовою призначення справедливого покарання. Із двох визначених законом принципів – складання покарань та їх поглинання – більш жорстким, природно, є перший. Другий принцип є суттєво м’якшим, тож його слід розглядати як своєрідне заохочення обвинуваченого суб’єкта до позитивної поведінки під час усього провадження у кримінальній справі. Цей принцип також має застосовуватися за наявності пом’якшуючих покарання обставин, позитивної характеристики особистості підсудного, відсутності обтяжуючих покарання обставин.

Визначення остаточного покарання за принципом поглинання можливе не тільки тоді, коли за окремі злочини призначені покарання одного виду, а й тоді, коли за ці злочини призначені покарання різних видів (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 pоку). Наприклад, якщо за один зі злочинів призначено виправні роботи, а за інший – позбавлення волі, то, застосовуючи принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, суд за сукупністю злочинів остаточно визначить покарання у виді позбавлення волі, бо, порівнюючи ступінь суворості цих покарань, він керується тією послідовністю, в якій усі їх види розміщені в ст. 51 КК України. Згідно з ч. 2 ст. 70 КК України, якщо хоча б за один із окремих злочинів призначене довічне позбавлення волі, остаточне покарання за сукупністю злочинів завжди призначається шляхом поглинання будь-якого менш суворого покарання довічним позбавленням волі.

Оскільки принцип поглинання припускає, що більш суворе покарання завжди поглинає менш суворе, тому призначені за окремі злочини однакові за видом і розміром покарання поглинанню не підлягають, окрім випадків, коли їх призначено у максимальних межах санкцій статей Особливої частини КК України. Наприклад, якщо за ч. 1 ст. 186 КК України призначено два роки позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 296 КК України – такий самий строк, то остаточне покарання за сукупністю цих злочинів може бути визначено тільки за принципом складання. Проте, якщо за кожен із цих злочинів суд призначить по чотири роки позбавлення волі, остаточне покарання за сукупністю може бути визначено тут лише шляхом поглинання однакових за видом і розміром покарань, бо їх максимальна межа в санкціях як ч. 1 ст. 186, так і ч. 2 ст. 296 КК України дорівнює чотирьом рокам.

Лише правильно обравши принцип призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, можливе правильне визначення виду і міри остаточного покарання за сукупністю цих злочинів, тобто його меж.

За принципом складання покарань, призначені за окремі злочини покарання додаються одне до одного. При цьому складання цих покарань може бути повним або частковим, але остаточне покарання має бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених за окремі злочини (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року).

При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі тих окремих покарань, що складаються, а при частковому – до більш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, приєднується частина менш суворого покарання, призначеного за інший злочин.

Складання покарань здійснюється у межах, встановлених ч. 2 ст. 70 КК України, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю злочинів, одержане внаслідок складання, визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, яка передбачає більш суворе покарання. Інакше кажучи, це покарання не може перевищувати вищу межу (максимум) найбільш суворої санкції. Наприклад, якщо за ч. 1 ст. 185 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на один рік, а за ч. 3 ст. 296 КК України – три роки, то за принципом повного складання суд має визначити остаточне покарання за сукупністю у виді чотирьох років позбавлення волі, оскільки максимальна межа санкції ч. 3 ст. 296 КК України дорівнює п’яти рокам. Якщо ж за ч. 1 ст. 185 КК України призначено два, а за ч. 3 ст. 296 КК України – чотири роки позбавлення волі, то в цьому разі можливе лише часткове складання, а саме: до чотирьох років позбавлення волі, призначених за ч. 3 ст. 296 КК України, суд може приєднати лише один рік із призначених двох за ч. 1 ст. 185 КК України, остаточно визначивши п’ять років позбавлення волі, бо саме такий максимум цього покарання встановлено у санкції ч. 3 ст. 296 КК України.