Читати книгу - "Медлевінґери"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Моа поплескала пса знизу по животу.
— Жаль, що ще не можу поспілкуватися з тобою! — сказала вона. — Може, згодом!
Пес облизав дівчинці ще й руки і подався геть.
На щастя, людей на вулицях було небагато, а коли Нісс і Моа помічали ще здаля кого-небудь, то хутенько ховалися до найближчого під’їзду.
— Та вони й не повинні б особливо дивуватися з нас, — уголос розмірковував Нісс. — Так усі поспішають, такі захекані.
Здавалося, все у цьому місті людей кудись поспішає, а надто оті чудернацькі самохідні візки, які, обходячись без допомоги тяглових тварин, мчали проїзною частиною вулиці з такою швидкістю, аж Ніссові голова паморочилася, коли він на той шалений рух дивився.
— Так ми ніколи не перейдемо на той бік! — у відчаї вигукнув Нісс. В одному під’їзді їм довелося довгенько чекати, видивляючись, як по широкій вулиці в обох напрямах мчать самохідні візки, і немає тому шаленству ніякого впину.
— І навіщо їм отаке? — чудувалася Моа. — Це ж нездоланна перешкода, якщо комусь треба перейти на другий бік!
— Авжеж, тут нікому не перейти на той бік, — погодився Нісс і дуже обережно ступив крок уперед.
Цієї миті до них повільно підійшла стара жінка з торбинкою в руці й стала під високим металевим стовпом, на якому вгорі була прикріплена скринька з різнобарвними ліхтарями.
— О, а ти що тут робиш? — запитала стара, нахиляючись до Нісса. — Отак саменьке й гуляєш? А мама твоя хоч знає, де ти є?
Нісс енергійно закивав.
— Так! — прошепотів він.
— Ох, теперечки люди не дбають про своїх діток! — зітхнула старенька. — Це ж небезпечно для тебе, такого малючка! Чи ти вже хоч до дитячого садка ходиш, ти, дрібненький карличку?
Нісс швидко міркував. Ця жінка має його за малесеньку людинку. Вигідно! Хоча він і не знав, що воно таке дитячий садок. Очевидно, люди роблять додаткові сади для дітей, аби ті не хиріли серед довколишнього каміняччя? Хоч це добре!
— Так! — знову прошепотів Нісс.
— Ну, то давай мені руку! — сказала старенька й натиснула на кнопку посеред стовпа. Нісс відскочив від неї назад.
— Хочеш саменьке дибати через вулицю? — здивувалася добра бабуся. — Тоді не відставай від мене, чуєш?
Нісс помітив, що вона дивиться на протилежний бік, де стояв такий самий стовп, як і на цьому боці, й кивнув.
— Уперед! — скомандувала старенька й просто ступила на проїзну частину.
Нісс завагався. Із під’їзду вискочила Моа й схопила Нісса за руку.
— Вони зупиняються! — закричала дівчинка.
Тепер і Нісс це побачив. Усі візки на вулиці, хоч би в якому напрямі їхали, вмить зупинилися, і поміж ними впевнено, так ніби вона зупинила довкола себе хвилі, пішла на той бік старенька.
Але, ступивши два кроки, вона обернулася.
— Де ти там заґавилося, моє дитятко? — гукнула бабуся. — Леле, і як це я другого не розгледіла? Вас же двоє малесеньких карличків!
Моа схопила Нісса за руку й кивнула головою.
— Ну, тепер нам треба бігти! — сказала бабуся. — А то не встигнемо перебігти, як буде знов червоне!
І вона мала слушність. Ледве вони втрьох добулися на той бік, як візки рушили знову. Нісс злякався.
— Ну, а зараз хутенько до дитячого садка! — повчала старенька. — І скажіть вашій мамі, щоб завтра вас сама туди відвела! Бо так надто небезпечно!
Нісс і Моа згідливо закивали.
— Ти бачиш той сад? — запитав Нісс.
Моа похитала головою.
— І як та стара це зробила? — запитала дівчинка, коли бабуся, ступивши кілька кроків, зникла за рогом.
Нісс знизав плечима.
— їх можна зупиняти кнопкою, що на тому стовпі, — пояснив він. — Хоч візки й не з’єднані з тичкою мотузками. Отже, тут не може бути просто сила струмів.
— Ні, це не сила струмів, — погодилася Моа, оглядаючи стовп. — Хай там як, а ми перейшли через вулицю.
Тиснучись до будинків, аби не опинитися під колесами котрого-небудь шаленого самохідного візка, вони побігли кам’яними вулицями далі. Звернули за ріг. Перед ними лежала вулиця, де посередині плив потік візків, а по бічних хідниках повільно, попід величезними вікнами, рухалося дуже багато людей.
Нісс смикнув Моа вбік, за візок, що стояв.
— Тут так багато людей! — прошепотів він. — Хто-небудь іще роздивиться, що ми — ніякі не малючки людського роду!
Моа кивнула.
— А знаєш, Ніссе, що я надумала? — запитала дівчинка. — Я більше не вірю, нібито Ведура тримають у рабстві заради його винаходів. Винахідниками є
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медлевінґери», після закриття браузера.