Читати книгу - "Зорчина пісня"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Справді, якась страшна ця тітка, краще не зв'язуватися з нею. Зорка розломила хліб і половинку заховала для Сашка в кишеню.
У коридорі налетів на них захеканий Генько.
— Жабеня, тебе Сашко шукав! — видихнув він. — Лях, іди сюди на хвилинку.
Галка з Геньком відійшли вбік і зашепотілися про щось. Зорка побігла в хлопчачу спальню, звідки линули звуки Сашкової сурми.
У спальні Сашко був сам. Він сидів на вікні й грав свою улюблену пісню «Ти, знамено червоне...» Цієї пісні колись навчив його Микола Іванович. Зорці теж подобалася пісня про червоний прапор. Але зараз їй було не до цього.
— Сашко, а що в мене є для тебе! — весело похвалилася вона.
Сашко опустив сурму й рукавом сорочки витер рота.
— Де ти була, малечо?
— Так... з Галкою ходила в одній справі, — ухильно сказала Зорка і, торжествуючи, протягнула Сашкові приховану половинку хліба.
— Хліб? — здивовано вигукнув Сашко й зістрибнув з вікна. — Звідки?!
— Ти їж... він смачний!
Сашко узяв хліб, потримав його в руці й поклав на стіл.
— Де ти взяла?
Зорка закопилила губи. А вона ж гадала, що Сашко зрадіє.
— Ось який... «Де, де»... Я тобі принесла, й годі.
Сашко всміхнувся, поплескав Зорку по плечі.
— Ти в мене справжній друг. Ось знайшла хліб і принесла!
Зорка зареготала.
— Еге ж... знайшла! — і враз перелякано затулила рукою рота.
Сашко підступив до Зорки, обняв її, посадив поруч себе на лавку.
— Ну, розповідай. Чи ти не віриш мені?
Зорка звела очі й зустрілася з уважним, трохи насмішкуватим поглядом сіро-зелених очей. Їй стало соромно. Хіба можуть бути в неї таємниці від Сашка?
— Щука дала, — боязко позираючи на двері, шепнула Зорка, — тільки вона погрожувала... щоб нікому не казали.
— Погрожувала? І ти злякалася?
— Де ж пак! — гонористо сказала Зорка і тут же розповіла Сашкові, як вони з Галкою одного разу прийшли на кухню й побачили, що привезли гречку, і як потім два тижні чекали гречаної каші, а сьогодні не втерпіли, пішли на кухню дізнатися, і що з цього вийшло.
— Цікаво... — задумливо сказав Сашко, коли Зорка замовкла. Він устав і, потираючи перенісся, заходив по кімнаті великими кроками.
Потім засунув руки в кишені й став перед Зоркою.
— Як же ти могла... взяти цей хліб?
— А що? Гречка ж однаково загула, — розгублено мовила Зорка.
— Замовкни! — Сашко нахилився, схопив Зорку за плечі й трусонув із силою. — Це ж підло! Невже ти сама не розумієш?! Щука вкрала крупу, а ти... ти покриваєш її!
Зорці на очі навернулися сльози. Сашко розумний, він одразу все збагнув, а вона... просто дурна, боязлива дурепа... зраділа шматкові хліба!
— Я... я... більше ніколи не буду, чесне слово!
Сашко відпустив Зорку, взяв хліб зі столу й вийшов. Від хвилювання Зорка не могла всидіти на місці. Що тепер буде? Все-таки добре, що вона розповіла Сашкові, тепер Щука хай погрожує, скільки хоче. Ніяким хлібом ніколи в житті її не купиш! Зорка походила по кімнаті, взяла сурму, спробувала подути в неї, але тут же поклала й помчала шукати Галку.
Галка була в піонерській і разом з Анкою та Наталкою клеїла на стінгазету аплікації, вирізані з барвистих бойових плакатів.
— Зорко, — сердито озвалася Анка, — де ти ходиш? Ти ж обіцяла вірші для стінгазети. Придумала?
— Ага... тобто ні... я зараз! Галю, вийди на хвилинку!
Галка ткнула пензлик в слоїк з клеєм і слідом за Зоркою вийшла в коридор.
— Я сама хотіла йти шукати тебе, — швидко сказала Галка. — Генько бачив: тут у якихось на даху стільки курту сушиться! І диню сушену в'язками повісили — провітрити на сонці. Одразу після вечері й підемо!
— Я не знаю, — відмовила Зорка, — тут таке, а ти...
— Чому не знаєш, — перебила її Галка. — Друг ти мені чи не друг?
— Друг.
— Нема чого маніритись!
— Але ж це злодійство, як Щука...
— Ох, Будницька, сміх та й годі з тобою! Ми ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зорчина пісня», після закриття браузера.