read-books.club » Дитячі книги » Зорчина пісня 📚 - Українською

Читати книгу - "Зорчина пісня"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зорчина пісня" автора Жанна Олександрівна Браун. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 59 60 61 ... 69
Перейти на сторінку:
не все візьмемо, а трішки, вони навіть і не помітять. Згода?

— Згода, — машинально відповіла Зорка, думаючи про своє, — Галю, я Сашкові все розповіла про Щуку, а він тепер до Краги пішов...

— З глузду з'їхала! — розгнівалася Галка. — Тепер Щука зі світу нас зживе!

— Не зживе, не бійся. Їй самій тепер перепаде, знатиме, як красти!

Дівчатка вибігли в двір. Цієї миті двері директорської розчинилися навстіж і на ганок кулею вилетів розлючений Крага зі злощасним шматком хліба в руці. Майже не накульгуючи, він помчав через двір у кухню. Слідом за ним з директорської вийшов Сашко.

Дівчатка гайнули в їдальню, защепнули за собою двері й припали до роздавального вікна, затуленого з кухні фанерою.

І тут у кухні загримів бас Кузьміна.

— Ц-це що таке, власне кажучи?

— Хліб, Степанку... — почувся лагідний голосок Щуки.

— Я вам, Параско Семенівно, на роботі не Степанко!

— Ох лишенько мені, Степане Федоровичу, даруйте, я ж вас як сина...

— Цить! Де гречана крупа? Дітей надумали обкрадати?!

— Як-ка к-крупа? — заїкаючись, перепитала Щука.

— Я все знаю! Від мене нічого, власне кажучи, не приховаєте! Я вас як майбутню родичку влаштував на хлібне місце, а вам, виявилося, замало безкоштовних обідів, га? Закортіло на дітях наживатися? На юшку пішло всього два-три кілограми. Завтра ж поверну на кухню Марю, а ви підете під суд! Що?

— Спасибі, Степане Федоровичу, — тремтливим, ледь чутним голосом сказала Щука. Дівчатка аж подих затамували, щоб краще чути. — Ото ви так відповідаєте на мою любов та ласку? Значить, мене під суд, а ви, Степане Федоровичу, зі спокійнісінькою совістю з донечкою моєю, Люсенькою, одружитесь?

— До чого тут Люся? Ви в наші стосунки не вплутуйтесь!

Щука несподівано заговорила злим, безпощадним голосом, і відчувалося, що вона анітрохи не боїться Кузьміна.

— Ось що, Степанку, не вдавай із себе дурника, ніхто не повірить. Ти ж як гадаєш, кожушок дублений, що Люсенька подарувала тобі, задарма мені дістався? Де ж пак, любий мій зятю, разом грішили, разом і каятись, коли доведеться, будемо.

— Яка ж ви... підла! — помовчавши, здивовано проказав Кузьмін.

— Та вже яка є, — обізвалася Щука. — І чого ти розлютувався? Хіба мало про що малолітні дівчатка язиком ляпають? Документи в мене всі в порядку, ніхто не причепиться. Ось, дивись...

— Обкрадати дітей... — не слухаючи Щуки, неначе сам до себе, сказав Кузьмін і погрозливо вигукнув: — Ну, заждіть, я вам цього не прощу!

— Та годі вже, не лякай, — миролюбно мовила Щука, — лякані...

В кухні грюкнули двері.

Розділ 28. Дідусь Токатай

Із заростей лопушиння та пирію добре було видно утоптаний двір з глиняною піччю, що диміла посеред двору. Біля печі сиділа навпочіпки молода жінка в білій сукні та ватяній стьобаній безрукавці з пухнастою облямівкою з козячого хутра.

Смеркало швидко. Низки сушеної дині, розвішані гронами на мотузках під дахом, поступово втрачали своє соковите медяне забарвлення і ставали невидимими в темряві.

Жінка підійшла до сарая. Набрала в пелену плиток пресованого кізяка й знову вмостилася біля печі, підкидаючи кізяк у вогонь. Ядучий дим сизими кільцями висів над землею.

Очі сльозилися, Зорка нагнулася, витерла їх пеленою плаття. Галка засовалася, вмощуючись якомога зручніше, й зашепотіла, гаряче дихаючи на Зорчину потилицю:

— Ще довго вона? До ночі, чи що, нам тут сидіти?

Ластатий Генько підвів голову, сердито глянув на Галку круглими витрішкуватими очима.

— Тихіше, ти... зате диню їстимемо. Дякуй, що собаки немає. З вами, боягузками, зв'яжешся — діла не буде.

— Годі-бо вам, — примирливо шепнула Зорка, — зараз вона піде.

Жінка линула в піч коряк води, прихопила ганчіркою казан і понесла його в юрту, гукнувши щось по-казахськи. З чорного отвору дверей у мазанці вигулькнула згорблена постать, закутана в біле покривало, й почовгала в юрту. У дворі запала тиша.

— Пора! — підвівшися, сказала Галка й озирнулася на Генька. — Поки вони поїдять, ми вже дома будемо. Зорко, ти лізь на дах, там курат сохне, а ми з Геньком наберемо сушениць.

Зорка послинила під жижкою затерплу ногу й вилізла приставленою драбиною на дах. На темній повстині невиразно біліли кругляки твердого сиру, наче камені, обточені морем і хтозна-як занесені в казахський безводний степ. Зорка тугіше зав'язала пасок сукні й почала сипати кругляки за пазуху. Несподівано в домі грюкнули двері, почувся сполоханий жіночий зойк:

1 ... 59 60 61 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зорчина пісня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зорчина пісня"