read-books.club » Любовні романи » До ніг твоїх я небо простелю… 📚 - Українською

Читати книгу - "До ніг твоїх я небо простелю…"

172
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "До ніг твоїх я небо простелю…" автора Наталія Дурунда. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 58 59 60 ... 63
Перейти на сторінку:
class="book">— Ви розпочинайте свої ази, а там видно буде, — не обертаючись, суворо відповів Рахімов.

— Чому ти так переживаєш? — не розуміла Лія, коли залишилися з чоловіком наодинці. — Адже сам казав, що це не просто забава, а серйозне вивчення мови на перспективу. У такому разі треба взяти з цих занять максимум. Я з ним згідна. Справді розумний, освічений чоловік. Правду каже.

Марат мовчав.

В душі був згідний з тим, про що говорили Йоса і Лія. Але якесь незрозуміле відчуття тривоги стисло його серце при думці, що діти поїдуть у ту Японію. Не міг пояснити. Щось ніби тримало, не відпускало… Про таке й дружині не скажеш, і не відмовишся від занять, які сам придумав. Складно все якось… Треба час, щоб добре обміркувати ситуацію.

Але час ішов, а Марат мовчав.

Не відмовлявся — й не погоджувався.

— Так довго ти ще не думав над жодним рішенням, — якось ввечері зайшла в його домашній кабінет Лія.

Рахімов сидів у повній тиші, закинувши голову на спинку дивана. Вже за північ, а він ще не лягав.

— Я ще посиджу, — не розплющуючи очей, відповів слабим голосом. — Ти засинай. Залиш мене одного.

— Як знаєш, — поцілувала чоловіка на ніч. — Моя думка тобі відома. Я повністю довіряю цьому чоловікові. Все буде добре. Не варто так хвилюватися.

Рахімов не відповів.

Важкі думки геть виснажили його…

* * *

Хлопці жили в Японії уже більше місяця.

Їх прийняла сім’я бізнесмена, який співпрацював з Рахімовим.

Зранку до вечора юнаки слухали чужу мову, спостерігали за жестами, мімікою при вимові окремих слів. Навчалися важкому письму ієрогліфів.

Досвід, отриманий у цій країні, виявився дійсно цінним. Алан з Тимуром вже багато розуміли. Настав час повертатися додому.

Завтра на світанні повинні встигнути на літак, отже полягали раніше.

Раптом посеред ночі Тимур прокинувся, відчуваючи, що задихається. Глибокий кашель рвав горло. Кожен вдих обпікав легені. Очі розплющити не міг, бо різкий біль відразу склеював повіки.

Перемагаючи страшне печіння, насилу все ж розплющив очі. Те, що побачив, шоком назвати мало.

Кімната була повністю заповнена нестерпним їдким густим димом. Через дверний отвір всередину вривалися вогняні язики, що з тріскотом нищили все не своєму шляху.

У перші хвилини Тимура охопив жах і відчуття безвиході — все це скидалося на страшний сон.

— Алан! — раптом згадав.

Миттю навпомацки кинувся до братового ліжка.

Хлопець міцно спав.

— Прокидайся! — закричав Тимур. — Пожежа!

Молодший брат повільно встав з ліжка.

— Що? — відразу не міг зрозуміти. — Що це?

— Горимо! — кричав старший.

— Як?! — налякався Алан.

— Не знаю, — кашляючи, ледве відповідав Тимур. — Я випадково прокинувся. Здається, в полум’ї цілий будинок. Всередині тихо. Значить усі, або встигли вибігти на вулицю, або почаділи. На сходах ще можна пройти, але залишилися секунди, то ж давай — миттю до виходу! — першим кинувся.

Майже добіг до дверного отвору, коли помітив, що Алан не зрушив з місця. Він стояв під вікном і дивився на балку, що прогорала посеред стелі. Не знати в яку секунду вона впаде. Не ризикував.

— Алане! — щосили крикнув. — Чого закляк?

— Я не встигну! — закричав у відповідь молодший брат. — У тебе ще є шанс. Біжи швидше сходами, так хоч один врятується. А як ні…

Тимур глянув на вихід.

Брат правду каже, якщо він зараз рвоне донизу — точно виживе. Але… Прямо над головою Алана догорала інша балка, яку той не помічав. Ще секунда і вона впаде прямо на нього.

Одним блискавичним ривком, мов натренований гепард, скочив через усю кімнату і… щосили виштовхнув брата у дерев’яне вікно, приймаючи на свою голову велике обгоріле дерево. З розбитого вікна у кімнату хлинуло повітря, що спричинило сильний протяг і заповнило приміщення ясним полум’ям…

Очманілий від удару об зелений газон Алан, за кілька секунд оговтався. Поряд чулись крики. Ревучи сигналізацією, під’їхали пожежні машини.

— Тимур! — миттю прийшов до тями й глянув на вікно другого поверху.

Там усе палало. Вижити шансів не було.

— Бра-ате-е! — кинувся до входу в палаючий будинок. Та раптом чиїсь сильні руки схопили його й не дали забігти у пекло.

— Ні-і! Відпустіть! Там мій брат! — виривався з останніх сил. — Ви не розумієте! На своїй японській мові нічого не розумієте! Бра-ате! — безсило опустився на коліна.

— О-о, Боже Всевишній! Тимуре! Ні-і! Ні! — кричав Алан, роздираючи, й без того обпечені руки, об тверду землю. — Що ж я дома скажу?! Як дивитимусь в очі батькам?! Чому лишився живий?! Чому-у?!!! — безсило спостерігав, як догорав будинок.

Наступного дня, у лікарні дізнався, що у пожежі загинули Тимур і Йоса.

— Ми змушені офіційно повідомити вашу родину про трагедію, — пояснила перекладачка неповнолітньому Аланові. — Тому ваша присутність при розмові — обов’язкова.

Марат уже й так не знаходив собі місця. Навіть вечеряти не вийшов зі свого домашнього кабінету. Адже його діти і Йоса не сіли на літак. Зв’язку з ними також не було. Рахімов підняв на ноги консульство й Міністерство закордонних справ, але інформації про їх місцезнаходження поки не отримав. Усі тільки заспокоювали. Не відповідав і бізнесовий партнер, у якого мешкали хлопці. Серце батька розривалося…

Щоб заспокоїти Лію, сказав, що діти затримаються ще на кілька днів, а у нього невідкладні справи, які мусить вирішити негайно, тому заклопотаний.

Але дружина підозрювала, що не все гаразд. Тому сиділа у вітальні й, не відриваючи очей, дивилася на двері його робочої кімнати. Раніше їй уже доводилося бачити стан чоловіка, коли вирішував складні робочі питання. Тоді він також відсторонювався, ніхто не мав права навіть на очі йому потрапляти.

Але тепер все якось інакше…

1 ... 58 59 60 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До ніг твоїх я небо простелю…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "До ніг твоїх я небо простелю…"