Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Бувай здоров!
ЛИСТ LХVІІ
Сенека вітає свого Луцілія!
Аби й собі почати просто так, загальними словами, скажу: стала розпускатися весна, але, переростаючи у літо, раптом знову наче згорнулася, хоч мала б уже дихати теплом. Усе ще нема до неї довіри: час од часу хилиться до зими. Хочеш знати, наскільки вона непевна? Ніяк не наважуся зануритись у справжню холодну воду, ще й досі приборкую її студеність.- «Отож воно й є,- скажеш,- боятися як гарячого, так і холодного».- Що ж, мій Луцілію, нема на те ради: вже мій вік сповнений свого холоду - заледве серед спеки позбуваюсь його. Тож більше часу проводжу тепер, кутаючись у щось тепле. Втім, я вдячний моїй старості, що вона прив'язала мене до ліжка. Та й як тут не бути вдячному? Те, чого я давно не повинен був бажати, того вже й не можу. Здебільшого бесідую з книжками. А коли нагодиться лист від тебе, то відразу в мене таке враження, що ти поряд, і так уже розчулююся, що начебто й не відписую тобі, а просто відповідаю. От і те, про що запитуєш, мовби разом обговоримо й з'ясуємо, що й до чого.
Питаєш, чи всяке благо бажане. «Якщо благом є,- кажеш,- мужність на тортурах, стійкість духу під вогнем, терпіння у недузі, то, виходить, що все це бажане. Але я не бачу тут нічого такого, чого варто було б прагнути. Досі якось я не стрів людини, яка складала б обітницю богам у надії, що її хтось відшмагає різками, чи розтягне на дибі, чи, врешті, що її покрутить подагра».- Проведи між усім тим різницю, мій Луцілію, і ти зрозумієш, що й тут є речі бажані. Звісно, я хотів би, щоб мене оминули тортури, але, якщо мені таки доведеться їх зазнати, то хіба я не прагнутиму того, щоб я повівся серед них мужньо, стійко, незламно? Або, скажімо, війна: я ж зовсім не хочу, щоб вона почалася. Та якщо вже почнеться, то хіба не зичитиму собі з гідністю перенести рани, голод і все інше, що вона неминуче несе з собою? Та й не настільки я безглуздий, щоб запрагнув хворіти. Але якщо змушений буду хворіти, то таки бажатиму собі не пхикати й ні в чому не вередувати. Отже, бажаними є не прикрощі, а чесноти, без яких не подолати нам тих прикрощів. Дехто з наших уважає, що нам не слід бажати собі мужньої терпеливості до всіх тих страждань, хоч відкидати її теж не варто,- прагнути потрібно лише чистого, спокійного, нічим не тлумленого блага. Я з цим не погоджуюся. Чому? По-перше, тому, що не може такого бути, щоб якась річ, яку зараховуємо до благ, не була водночас бажаною. По-друге, якщо чеснота бажана, а без чесноти не буває жодного блага, то всяке благо - бажане. По-третє, якщо мужня терпеливість на тортурах небажана, то що ж тоді, спитаю: мужність не потрібна взагалі? Але ж саме вона нехтує небезпеками, та ще й виклик їм кидає! І найоздобніше, найдивовижніше в ній те, що вона не відступає перед вогнем, іде назустріч ранам, іноді не ухиляється від ударів, а переймає їх грудьми. Врешті, якщо бажаною є мужність, то разом з нею - і витривалість на тортурах, адже вона - частина мужності. Отож, як я вже сказав, умій провести різницю між усіма тими речами - й не зійдеш на манівці. Бажаним є не те, щоб ти переносив тортури, а те, щоб ти їх мужньо переносив. Так от для мене бажане - це, власне, оте «мужньо», що і є чеснотою.- «Але хто й коли бажав собі такого?» - Одні побажання, бачиш, ясні, чітко визначені,- коли вони висловлені кожне зокрема; інші приховані,- коли одним побажанням охоплено багато. Скажімо, бажаю собі чесного життя. Але ж чесне життя - це різноманітні вчинки: тут і скринька Регула(1), й Катонова рана, яку він розірвав своїми ж руками, й вигнання Рутілія, і кухоль з отрутою, що переніс Сократа з в'язниці на небо. Значить, бажаючи собі чесного життя, я водночас бажав усього того, без чого деколи життя не може бути чесним.
О, яке щастя судилося тим, хто під мурами Трої
Перед очима батьків за вітчизну міг голову скласти!
То хіба не одне й те ж саме - побажати комусь такої долі і вважати її бажаною? Децій(3) присвятив себе вітчизні й, пустивши коня чвалом, увірвався в гущу ворогів, аби загинути. Згодом і другий Децій, суперник батьківської мужності, проказавши урочисті, вже знайомі йому слова посвяти, кинувся туди, де лави ворогів були найщільніші, з однією лиш думкою: сподобатись богам; ось наскільки бажаною для себе вважав він славну смерть! Ще сумніватимешся після того, що то прекрасна річ
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моральні листи до Луцілія», після закриття браузера.