Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

яке пливе правильним річищем. Отже, розум - це суддя добра і зла. Нехтуючи всім чужим, зовнішнім, він уважає випадковим, нічого не вартим усе те, що не є ні благом, ані злом; зате всяке благо для нього -- в душі. Врешті, деякі блага, що їх прагнемо з твердим наміром,- такі як перемога, добрі діти, щастя вітчизни - він ставить у перший ряд; деякі, що проявляються лише в нещасті, наприклад, рівновага духу протягом болісної недуги чи під час вигнання - у другий; третьорядні блага - проміжні: вони і не узгоджуються з природою, і не суперечать їй, наприклад, уміння скромно ходити, пристойно сидіти; адже сидіти - це не менше відповідає нашій природі, ніж стояти чи проходжуватися. Два перші роди благ різняться між собою. Адже втішатися добротою дітей, щастям вітчизни - це згідне з природою; і навпаки: мужньо переносити тортури, нехтувати спрагою, коли хвороба випалює нутрощі,- суперечить природі.- «То як це так? Виходить, деякі блага суперечать природі?» - Аж ніяк. Природі суперечить іноді лише те, в чому проявляється благо. Зазнавати ран, пектись під розпеченим залізом, усихати від якоїсь недуги - все це супротивне природі, але зберігати серед усіх тих бід незламність духу - це вже згідне з природою. Одне слово, сама, так би мовити, матерія блага - те, в чому воно знаходить свій вияв, буває деколи супротивне природі, але благо як таке - ніколи. Адже немає блага поза розумом; розум же йде за природою.

«То що таке розум?» - Наслідування природи.- «А що таке найвище благо для людини?» - Поводитися згідно з природою.- «Але ж немає сумніву, що щасливішим є ніколи не скаламучуваний мир, аніж той, що добутий великою кров'ю; немає також сумніву, що більшим щастям є непідірване здоров'я, ніж те, до якого ми повернулися після важкої, вкрай небезпечної хвороби завдяки терпеливості чи якійсь іншій силі. Отже, годі сумніватися, що радість - більше благо, ніж терпелива до тортур, до ран та до вогню душа».- Зовсім ні! Все, що випадкове, дійсно дуже різниться між собою, але подумай, чому різниться. Бо його оцінюють користю, яку має та чи інша людина від того випадку. Зате всі блага переслідують лиш одну мету: бути згідними з природою. У тому вони й рівні між собою. Коли в сенаті всі разом погоджуємося з чиєюсь думкою, то не можемо сказати, що ось той погоджується більше, а он той - менше: всі йдемо за тією думкою. Те саме скажу про чесноти: всі вони згідні з природою; те ж саме - й про блага: всі вони згідні з природою. Один помер молодим, другий - старим, а ще хтось - немовлям, тільки-но вгледівши світло денне; всі вони в однаковій мірі були смертними, хоча одним смерть дозволила прожити довше, другим зітнула життя в його цвіті, іншим - сам його пагінчик. Один згаснув за столом, у другого сон непомітно став смертю, третій видихнув душу в любовних утіхах. Додай інших: кого протнув меч, хто помер від укусу змії, кого привалив трухлявий будинок, кого повикручувало повільне всихання жил. Одним випав, якщо так можна сказати, кращий кінець, іншим - гірший, але смерть для всіх була смертю. Йшли до неї по-різному, прийшли - однаково. Смерть не буває більша чи менша: в усіх випадках вислід у неї один - кінець життя. Те ж саме кажу тобі й про блага: одні з-поміж них - серед чистих насолод, інші - серед печального, суворого. Один хтось керує поблажливістю долі, інший приборкує її жорстокість, але в одному й другому випадку - однакові блага, лишень одне ступає рівною і гладкою дорогою, друге - тернистою. Адже в них усіх - одна мета: вони блага, вони гідні хвали, вони нерозлучні з розумом і доброчесністю. А доброчесність вирівнює між собою все, що визнає за своє.

І нема тут нічого дивного, що ми прийняли таке вчення. Адже і в Епікура є два блага, з яких випливає найвище блаженство: коли тіло не відчуває болю, душа - турботи. Ті блага, якщо вони повні, то вже не ростуть: повному нікуди зростати. Тіло не відчуває болю: що ж іще можна додати до тієї відсутності болю? Душа у злагоді сама з собою, спокійна: що ж іще можна додати до тієї погідності? Як незахмарена ясність неба, що сягає свого найщирішого сяйва, вже не може вмістити в собі іншого блиску, так само досконалим є стан людини, яка, дбаючи про тіло і душу, знаходить і в одному, і в другому запоруку свого блага, щасливе довершення всіх своїх молитов,- якщо в душі нема сум'яття, а в тілі - болю. А коли такій людині й трапиться збоку ще якась приємність, то це не примножить найвищого блага, а лише, так би мовити, присмачить, підсолодить його. Адже повне благо людської природи задоволене спокоєм тіла й душі. А ось розподіл благ в Епікура; він дуже подібний до нашого. Одні блага - ті, яких він хотів би для себе, як-от: вільний від будь-яких неприємностей спокій для тіла і відпочинок для душі, що сповнена радістю від споглядання своїх благ; інші - це ті, яких він хоч і не бажає собі, але все ж і схвалює їх, і цінить, наприклад,- я щойно згадував про це,- терпеливість до недуги й тяжких страждань, що її виявив сам Епікур у свій останній, але все-таки найщасливіший день. За його словами, через хворобу сечового міхура і виразки у животі він терпів такі страждання, що більшими вони б уже не могли стати, і все ж той день був для нього щасливим(7). Хто ж не володіє найвищим благом, той не зміг би прожити день щасливо. Отже, й для Епікура благом є також те, чого воліємо не випробовувати на собі, та коли воно вже випало нам на долю, то його треба і прийняти, і схвалити, й зрівняти з найвищим благом. Таж не можеш сказати, що найвищому благу не дорівнює те, що стало завершенням щасливого життя, те, до чого звернувся Епікур своїм останнім, подячним, словом.

Дозволь мені, Луцілію, найкращий з-поміж людей, сказати й дещо сміливіше: коли б одні блага були більші від інших, я б обрав ті, що видаються печальними, надавши їм перевагу над лагідними, розніженими,- їх назвав би більшими. Хіба не вища заслуга - долати труднощі, ніж погамовувати щось радісне? Знаю: один і той же розум дозволяє гідно переносити щастя, мужньо -