Читати книгу - "Таємниця Михайла Грушевського"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хто такий граф Чернін?
Чернін Оттокар Теобальд Отто, граф фон унд цу Шуденітц, народився 1872 р. біля Подебрад (Чехія). 1903 р. був обраний депутатом чеського сейму від Німецької партії. З 1912 р. член Палати панів австро-угорського парламенту. 22 грудня 1916 р., у віці 44 років, обійняв посаду імперського міністра закордонних справ. Вів таємні перемовини з Антантою про укладення сепаратного миру, через що був звільнений у квітні 1918 р. У 1920—1923 рр. член Національної ради Австрії. Помер у 1932 р. Саме йому належить визначення Берестейського миру як «Хлібного» (Brotfrieden).
Ненависть до більшовиків у графа і міністра Черніна була закладена на біологічному рівні. Відповідно, світоглядна прірва, як на цьому справедливо наголошує австрійська дослідниця В. Морітц, що розділяла сторони в ході мирних переговорів, виявилася такою, яку навряд чи можна було подолати. «Мир з росіянами, – зауважив граф Чернін ще у листопаді 1917 року, – може стати першим кроком на шляху до загального миру. […]
Граф Оттокар фон Чернін.
Звичайно, цей російський більшовизм становить загрозу Європі, і коли б ми мали сили, […] то було б правильно не вести з цими людьми жодних переговорів, а йти на Петербург і навести порядок»[317]. Це говорив Чернін-людина. Чернін-державний діяч, на відміну від його українських візаві, зробив усе від нього залежне, аби укласти життєво необхідну для його держави угоду. Ось що він наказував 14 грудня 1917 р. своєму колезі, послові Каєтану Мерею фон Капос-Мере щодо ведення мирних переговорів:
«І. Військові гарантії надійності миру.
II. Отримання продовольства і сировини з Росії.
III. Можливості для початку хоча б військового контролю над Польщею, щоб у майбутньому досягти її приєднання до Монархії. Необхідно зберегти воєнний кордон по теперішній лінії фронту бодай для того, щоб могти захиститися від революції. Далі можна було б напевне ще на деякий час зберегти існуючий нині наш з Німеччиною кондомініум у Польщі.
IV. Втручання у наші внутрішні справи ми, звичайно, не можемо допустити.
V. Архіважливо, щоб непомірні апетити німецького Вищого армійського Командування не зашкодили миру […]. Вашій Світлості відомо, що миру з Росією необхідно досягти за будь-яких обставин і що допустимі всякі варіанти, але тільки не зрив переговорів Центральними державами. Навіть сепаратний мир між нами і Росією для нас ліпший варіант, аніж провал через німецькі забаганки».[318]
Що розповідають мемуари графа Черніна? – 1
Відразу слід відзначити: керівник австро-угорської дипломатії мав цілком ясне, адекватне, цілісне та несуперечливе поняття, навіщо він їде до Бреста, що має там робити і, найголовніше, якого результату повинен досягнути. Основне значення своєї дипломатичної місії він вбачав у тому, щоби «якомога швидше покінчити з Росією, потім зламати руїнницьку волю Антанти й заключити – хай з утратами – мир: оце мій плян і надія, якою я живу!».
Засад, на які спирався керівник австрійської дипломатії, збираючись на переговори, було, власне, аж шість:
– «всі вістки з Росії зводяться до того, що тамошній уряд, безумовно, і то якомога швидше, хоче робити мир»,
– у цьому випадку німці, перекинувши всі війська на Західний ТВД, мають усі шанси захопити Париж та Кале,
– це зумовить згоду Антанти укласти мир,
– «передумовою цього є звільнений Східний фронт»,
– «проводирі більшовиків <…> майже всі Жиди з цілком фантастичними ідеями, і я не завидую країні, над якою вони панують»,
– «чим коротше Ленін при владі, тим швидше треба переговорювати з ним, бо ніякий пізніший уряд не розпочне наново війни».
Переговори про перемир’я у Брест-Литовську.
Імператор Карл.
З цими установками австрійська делегація «в кілька хвилин після п’яти годин» 20 грудня прибула до Бреста. Сумнівів граф не мав: «Росіяне зроблять пропозицію загального мира», заснованого на принципі «без анексій та контрибуцій», і «ми приймемо її». Упродовж тижня – з 22 до 28 грудня – йшли активні перемовини з петроградською делегацією. Це зумовило «млявий настрій» представників Центральних держав. Увечері 28 грудня вони у повному складі відбули до рідних столиць – святкувати Новий рік. Принципово важливо відзначити, що в цей час граф Чернін мав «дві довгі авдієнціїу цісаря». Указівка імператора Карла була проста: «заключити мир, коли це лиш як-небудь можливо зробити».
З цим мандатом пан міністр 4 січня повернувся до Бреста. Тут разом із колегою, керівником німецької делегації Ріхардом Кюльманом було ухвалено принципове рішення: якщо петроградська делегація не приїде для продовження переговорів, «єдиним рятунком в цій ситуації» залишається «почати хутко та енергійно переговори з українською делегацією, і ми взялися до цієї праці негайно, пополуднє цього ж дня».[319]
Далі, згідно з міністром Черніним, події розвивалися так:
5 січня німецька та австрійська делегації відбули на… полювання.
6 січня «розпочались перші переговори з українською делегацією у повному складі». Унаслідок переговорів з’ясувалося, що українці не знають, чи є вони самостійною делегацією, чи частиною петроградської.
Ріхард фон Кюльман.
7 січня. До Бреста прибувають Бронштейн із товаришами. «Росіяне знаходяться у безнадійнім становищі, тому що мають перед собою вибір: або повернутись без миру, або з миром поганим, а в обох цих випадках їх поженуть».
8 січня. Приватна зустріч делегацій Центральних держав.
9 січня. На пленарному засіданні петроградський делегат Бронштейн вимагає перенести переговори до Стокгольма.
10 січня. Одне з переломних засідань. «Троцький, – за словами графа Черніна, – <…> відступив на всій лінії», прийнявши всі німецько-австрійські вимоги. Але не все пішло так, як хотіли дипломати Центральних держав. Відбувся «новий конфлікт з Українцями», які домагалися (тобто ще домагалися, всупереч запевненням О. Шульгина, що таке «визнання» настало ЗО грудня) «признання їхньої самостійності і заявляли, що підуть геть, якщо ми її не признаємо».
11—14 січня перемовини йшли як мокре горіло.
15 січня граф Чернін відзначив: «катастрофа перед нашими дверима наслідком недостачі харчів».
Запис 16 січня: «Із Відня приходять оклики розпуки, які домагаються харчів. Прохають, щоби я негайно звернувся до Берліна за підмогою, інакше катастрофа – за дверима».
17 січня: «Погані новини із Відня та його околиці; великі страйки наслідком зменшеної видачі муки і звитяжність переговорів у Бересті. Слабість віденського міністерства пахне трупом».
20 січня. «Без українського збіжжя катастрофи оминути не можна. Подорож до Відня. Вражіння із заворушень ще більше, як я собі їх уявляв, а їхній вплив катастрофічний».
22 січня. Рада міністрів Австро-Угорщини дебатувала «українське питання». Настанова
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Михайла Грушевського», після закриття браузера.