Читати книгу - "Сповідь"

її серед чесних людей. Оскільки він був серйозний, навіть поважний і набагато старший за мене, то став для мене свого роду наставником, який урятував мене від багатьох навіженств, адже я почував до нього повагу і не смів перед ним забуватися. Він викликав повагу навіть у своєї господині, яка знала його розсудливість, прямоту, непохитну відданість і віддячувала йому тим самим.

Клод Ане був, безперечно, людина рідкісна, ба навіть єдина у своєму роді. Такого мені більше не доводилося зустрічати. Непоквапливий, статечний, вдумливий, обережний у поводженні, холодний у манерах, лаконічний і повчальний у словах, він був непогамовний у пристрастях, яких ніколи не показував, але які таємно гризли його і змусили зробити в житті одну-єдину, зате жахливу дурницю, а саме – отруїтися. Ця трагічна подія трапилася незабаром після мого приїзду і показала мені, до якої міри ця людина була близька до своєї господині. Якби вона тоді всього не розповіла мені, я нічого б і не запідозрив. І справді, якщо прихильність, старанність і вірність заслуговують подібної нагороди, то Клод Ане її заслужив і, ніколи нею не зловживаючи, довів, що був її гідний. Вони рідко сварилися, і їхні сварки кінчалися завжди добре. Але одна кінчилася погано: його пані у нападі гніву сказала йому образливе слово, якого він не міг знести. Відчай був єдиним його порадником тієї хвилини, і, схопивши склянку з лауданумом, що трапилася саме під руку, він проковтнув його і спокійно ліг спати, гадаючи, що вже ніколи не прокинеться. На щастя, пані де Варенс, і сама розхвилювавшись, сновигала з кімнати в кімнату, знайшла порожню склянку і здогадалася про решту. Голосно скрикнувши, вона кинулася до нього на допомогу. Я прибіг на її крик, вона мені в усьому призналася і благала допомогти йому, їй насилу вдалося викликати у нього блювоту. Будучи свідком цієї сцени, я дивувався з власної дурості, що не дозволяла мені нічого підозрювати про цей зв’язок. Але Клод Ане був такий стриманий, що навіть люди прозорливіші, ніж я, могли помилитися. Примирення було таким зворушливим, що глибоко розчулило мене, з того часу, заповажавши його ще дужче, я став до деякої міри його учнем і не відчував себе від цього гірше.

Проте не без гіркоти я дізнався, що хтось був з матусею в набагато більшій близькості, ніж я сам. Я навіть не мріяв посісти це місце, але все-таки мені було важко бачити, що воно зайняте. Це було цілком природно. Але замість того щоб відчувати неприязнь до того, хто витіснив мене, я насправді відчув, що моя прихильність до пані де Варенс поширюється і на цю людину. Найвище я ставив її щастя, а оскільки для цього вона потребувала Клода Ане, я був радий, що щасливий і він. Зі свого боку, він чудово розумів наміри своєї пані і став другом тому, кого вона вибрала собі в друзі. Не користуючись владою, яку йому давало право його становища, він впливав на мене лише вищістю свого розуму над моїм. Я не наважувався зробити нічого такого, що він міг би засудити, а він засуджував лише те, що було погане. Так ми й жили в щасливому єднанні, яке зруйнувала лише смерть. Одним з доказів чудового характеру цієї милої жінки було те, що всі, хто кохав її, кохали і одне одного. Ревнощі і суперництво поступалися головному почуттю, яке викликала вона до себе, і я ніколи не помічав, щоб люди її оточення бажали одне одному зла. Хай читачі, прочитавши цю хвалу, відкладуть на хвильку книгу і поміркують про неї, і якщо знайдуть іншу жінку, про яку зможуть сказати те саме, то хай навіки прихиляться до неї, навіть коли б вона була останньою шльондрою.

Тут починається новий період – від мого прибуття в Шамбері до від’їзду до Парижа, період у вісім чи дев’ять років, не багатий на події, про які варто було б розповісти, оскільки життя моє було просте і тихе. Але якраз цієї одноманітності я найбільше й потребував, щоб остаточно завершився розвиток мого характеру, встановленню якого заважали постійні хвилювання. Саме у цей дорогоцінний для мене період моє виховання, безладне і непослідовне, дістало визначенішу спрямованість і зробило мене тим, чим я залишився на все життя, пройшовши крізь усі бурі, що чекали на мене. Мій розвиток відбувався повільно і непомітно, без особливих пам’ятних подій, і все ж таки він заслуговує на те, щоб ми його дослідили.

Спочатку я не займався нічим, окрім своєї роботи. Турботи, пов’язані з канцелярією, не дозволяли мені думати ні про що інше. Короткий час, який я мав у своєму розпорядженні, я проводив разом з милою моєю матусею і, не маючи змоги читати, навіть не думав про книжки. Та коли робота, перетворившись на рутину, стала менше цікавити мій розум, я знову відчув потребу в читанні. Оскільки мій потяг до читання лише розпалювався неможливістю цілком віддатися йому, він міг би знову перейти в пристрасть, як це вже трапилося зі мною у гравера, але мене відвернули від нього інші схильності.

Хоча в нашій справі і не вимагалося вищої математики, іноді я все-таки почувався безпорадним. Щоб подолати ці труднощі, я накупив книжок з арифметики і добре вивчив цю науку, оскільки вивчав її сам. Практична арифметика ширша, ніж думають звичайно. Бувають обчислення надзвичайно довгі, в яких, як мені доводилося бачити, заплутувалися навіть досвідчені геометри. Міркування і практичні навички дають змогу знайти скорочені методи обчислення, застосування яких лестить самолюбству, а правильність результатів задовольняє розум, що робить приємним загалом невдячну працю. Я так добре опанував рахунок, що вже не бентежився ні перед якими цифровими задачами, і навіть сьогодні, тридцять років по тому, коли все, що я знав, з кожним днем все більше стирається в моїй пам’яті, ці знання залишаються такими ж свіжими, як і раніше. Кілька днів тому, під час однієї з поїздок у Девенпорт до мого хазяїна, я був присутній на уроці арифметики у його дітей і з неймовірним задоволенням зробив безпомилково одне з найскладніших обчислень. Поки я робив викладки, мені здавалося, що я все ще в Шамбері, у свої щасливі дні. Це означало повернутися в далеке минуле.

Розтушовування планів наших геометрів збудило в мені цікавість до малювання. Я накупив фарб і почав малювати квіти й пейзажі. Шкодую, що не виявив у собі більших здібностей, попри любов до цього мистецтва. Я міг місяцями не виходити з дому, орудуючи олівцями і пензлями.