Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

В історії європейського мистецтва Природа була представлена по-різному і її різні образи співіснували упродовж століть. Наприклад у XV столітті Природа постає як оголена жінка, яка проливає молоко своїх грудей на світ[812]. Цей мотив знову постане у революційних святах на честь богині Природи[813]. Саме за часів Революції, тобто через три століття після виникнення цього образу, оголеність Природи буде пояснена в іконографічному підручнику Ґравело та Кошена наступним чином: «Природу зображають як оголену жінку, поза якої виражає простоту її сутності»[814]. На початку XVII століття з’являється інший образ: оголена жінка, груди якої наповнені молоком і яку супроводжує, цього разу, яструб. Цей образ засвідчений, зокрема, підручником з іконології Чезаре Ріпа[815]. Присутність яструба дає нам підстави припускати, що Природу розглядали у єгипетському контексті, адже в «Ієрогліфіці» Гораполлона яструб пов’язаний з природою. Відповідно до цієї праці кінця античності, що була перекладена за доби Відродження, яструб символізує природу, адже всі індивіди цього роду мають жіночу стать та народжують, не потребуючи самців. Яструб, таким чином, може уособлювати плодовитість та материнство природи[816]. Мотив яструба, пов’язаний цього разу з іншим образом Природи — з Ізідою-Артемідою, буде використано у XVII столітті, наприклад, на фронтисписі книги Блазіуса про анатомію тварин[817].

Тип алегорії, що цікавить нас у загальній перспективі цієї книги, з’явиться на початку XVI століття. Цього разу Природа буде зображена відповідно до античної моделі Артеміди Ефеської, тобто у формі жіночої фігури із короною та покривалом на голові, що має цілі ряди грудей, а нижня частина тіла якої поміщена у вузький футляр із зображенням різних тварин. Нам відомий цей традиційний образ Артеміди Ефеської завдяки численним античним статуям. У 1508 році на фресці однієї з кімнат Ватиканського палацу Рафаель зобразить на обох підлокітниках трону Філософії Природу, як предмет фізики, саме відповідно до цієї моделі (іл. 6). Можна припустити, що цей мотив був відомий вже наприкінці попереднього століття, можливо під впливом моди на гротеск, приводом для якої стало відкриття певних античних зображень, зокрема, зображень знаменитого «Золотого палацу» Нерона, оздобленого оригінальними прикрасами, поміж яких фігурує Артеміда Ефеська[818]. Та сама модель з’являється у статуї богині Природи (іл. 7), вирізьбленої Тріболо у 1529 році, що знаходиться у Фонтенбло, груди якої смокчуть різні тварини.

За цієї доби починають з’являтися книги емблем, тобто збірки малюнків, що символізують ідею чи поняття та супроводжуються якоюсь короткою формулою або ж сентенцією — давні називали це ентимемою. Артеміда Ефеська як алегорія Природи знаходить в них своє місце, наприклад її згадує «Emblemata» Самбукуса (1564)[819] з приводу відмінності фізики та метафізики.

Це ототожнення Природи з Артемідою Ефеською може спиратися на деякі античні тексти, наприклад текст Ієроніма: «Ефесці славлять Діану не як відому мисливицю, а як Діану з багатьма грудьми, яку греки називають polymaston; її образ покликаний показати, що вона годує усіх тварин та усіх живих істот»[820]. Можна згадати, із цього приводу, магічні греко-єгипетські зображення, на яких можна побачити богиню, «оточену астральними символами та ієрогліфічним знаком ‘nh’, котрий вочевидь, виражає побажання, перекладене грецькою у тексті, орфографію якого потрібно зберегти: phusis panti biôi, «продуктивна сила будь-якого створіння». Ця формула чудово підходить ефеській богині, настільки близькій до тих анатолійських «Володарок Природи та життя», яких вона замінила[821].

На думку деяких модерних науковців те, що давні приймали за груди, могло, насправді, бути залишком атрибутів богині, відтворенням за допомогою різьблення одягу та прикрас, у які була вдягнена статуя богині. Остання була вирізьблена із дерева та покрита орнаментом. У Малій Азії і, навіть, у Греції богинь традиційно вдягали. У цьому навіть полягала важлива частина повсякденного культу[822]. Форма статуй мала би відповідати різьбленому відтворенню прикрас, що вкривали дерев’яну статую. Те, що вважали грудьми, могло бути прикрасами, ланцюжками із підвісками[823]. Могло, також, йтися про тестікули биків, піднесені богині в якості жертвопринесення на її честь[824]. Тоді це можна розглядати як помилку інтерпретації — знову ж таки, творчу помилку, — яка спонукала бачити в Артеміді із багатьма грудьми персоніфікацію Природи.

2. Ізіда

Наприкінці античності існувала тенденція ототожнювати Артеміду Ефеську із єгипетською Ізідою задля персоніфікації Природи[825]. Макробій, наприклад, наступним чином описує статую Ізіди: «Ізіда є землею чи природою[826], що знаходиться під сонцем. Ось чому усе тіло богині щільно вкрите грудьми одна попри іншу [тобто так само, як у Артеміди Ефеської], адже земля чи природа годує всю сукупність речей»[827]. У арифмології — піфагорійській, за походженням, дисципліні, яка встановлює відповідність між числами та метафізичними сутностями і божествами, що їх уособлюють сутності, Діада ототожнювалася з Ізідою, Артемідою та Природою[828].

У XVI столітті Вінченцо Картарі у своєму підручнику з іконографії «Образи богів», що вийшов друком у 1556 році, цитує цей текст Макробія, щоб довести, що давні любили представляти Природу в образі Ізіди-Артеміди[829]. Він уточнює, що у Римі була знайдена подібна статуя, а він сам особисто бачив аналогічну фігуру на медалі імператора Адріана. У тому, що стосується ототожнення Ізіди з Природою, можна було б, також, нагадати самопрезентацію Ізіди у «Метаморфозах» Апулея: «Ось я й з’явилась, Луцію, […], — мати природи, повелителька всіх стихій»[830].

З XVI по XIX століття це змішування двох богинь повністю усвідомлювали[831]. Наприклад, Клод Менетріє вказує на нього у своїй книзі «Symbolica Dianae Ephesiae Statua», що побачила світ у 1657 році. Як і Картарі, він спирається тут на текст Макробія, щоб довести це змішування, та зазначає різні особливості статуї, характерні для Артеміди Ефеської, зокрема зображення оленів, левів, бджіл: «Ієрофанти Ефесу, пише він, ховали за цими символами причини природи речей»[832]. У 1735 році Ромейн де Гуґ у своїх «Ієрогліфіках» також говорить про подібне уявлення про Ізіду-Артеміду як жінку з багатьма грудьми, з короною та покривалом на голові[833].

Цей образ знаходимо у 1664 році на фронтисписі другого тому «Mundus subterraneus» єзуїта Атанасіуса Кірхера (іл. 8), а також у 1713 році