Читати книгу - "Королівство, Galina Vasilievna Moskalets"

– Цією книгою можуть володіти лише особи королівської крові, – додав Онисьо. – Дивно... Я можу лише здогадуватися. Треба змусити декого заговорити... Я піду попрацюю, добре?

Марко лише здвигнув плечима. Біля дверей кімнати, де спала Люцина, він зупинився і прислухався. Була вже пізня година, і він не насмілився постукати. На другому поверсі, під дверима його кімнати, сидів Сиволап із незадоволеною міною.

– Вештаєшся поночі, – буркнув кіт, – а мені треба подвір'я стерегти.

– Там же Серденько.

– Псові нема що вірити. Молодий дуже.

– А Фелікс де?

– Та послав його до панночки Люцини, але Соня не пустила. Боїться за отих кольорових мишей. То він чекає мене під задньою стіною. Іди до принца й пильнуй. Здається, у нього буде безсонна ніч.

– Ти відчуваєш?

– Ви, люди, називаєте це інтуїцією.

– А коти?

– Для нас це чуття. Щось таке, що знаходиться межи плечима. Як має бути добре, то гріє, а як лихе – морозить. Іди, я повернусь під ранок. Відчиню двері сам. Нявкну для попередження. Люди не вміють нявкати.

– Ти неймовірно передбачливий кіт!

– Я старший від тебе, й не довіряю нікому. Оцих двох, Мортіуса й Соню, не треба випускати між людей, а то вони такого наговорять!

– Якщо вони вже тут, то все гаразд.

– Ми – у Великому Льоху. Я бачив чорну діру, коли все почалося. Тепер до Королівства попхається різний ненадійний люд. Зрештою, ми все завтра розвідаємо, – запевнив кіт. – Підслухана інформація – найдостовірніша.

– Не думай, що ти тут найрозумніший! – огризнувся Марко. – Без нашого дозволу ви нікуди не підете. Ми перебуваємо в стані війни...

Кіт стрибнув до клямки, і двері відчинились.

– Прошу! Тільки не проспи свою долю.

Останні слова ошелешили Марка, а кіт уже розчинився в напівтемному коридорі. Він умів це дуже добре робити.

3

Не можна сказати, щоб Мортіусу сподобалося гуляти під зорями. У кущах, що живим плотом оточували величенький сад, щось шелестіло, навіть тріщало; вітер розгойдував ліхтарики, які освітлювали квітник, зовсім близько перегукувалися нічні істоти... Мортіус виріс на бруківці, і ніхто не водив його гуляти до парку, тільки згодом копіткі пошуки інформації могли виволікти його на природу. Джунглі для нього були чимось на зразок рідкого лісу з м'якою травичкою, на якій приємно полежати літнього дня. Тому, походивши трохи стежкою, він впакувався до альтанки, дозволивши Тигрисикові побавитись у схованки з песиком Серденьком, а сам поринув у тривожні роздуми, як влаштуватись у Королівстві, котре може колонізувати Імперія. Тигрисик вважав себе досить дужим, аби захиститись від крутиголовців, але що він вдіє проти вогнепальної зброї? Із того, що Мортіус встиг дізнатись, можна було дійти невтішних висновків: у Королівстві люди досить легковажні. Як вони підуть проти кругиголовців, не володіючи зброєю? Принц, бідолаха, сам ще дитина. Залишається партизанська боротьба. Він міг би їм допомогти. Наприклад, писав би листівки на зразок: «Королівство в небезпеці!» Можна викрасти зброю, захопити королівський палац. У Серединному світі так часто роблять. Коли немає великого війська, можна влаштувати державний переворот.

Мортіус як-не-як був найстаршим серед усієї команди, що прибула до Королівства, тобто звалилась у нього. У його голові поволі зріли плани повернення трону законному спадкоємцю, один гірший за другий. Колишньому репортерові якось не доводилося займатися державними справами. Він розумів, що не здатен нікого вбити, навіть пустити трохи крові, вигляд якої був для нього нестерпним. У темній альтанці ставало щораз страшніше, і він погукав Тигрисика. Той вельми неохоче поплентався за ним до хати. Воно й не дивно: Колобок не мав із ким бавитися, доки жив у міській квартирі, за стінами якої знаходився ворожий до тигрів світ, що наполовину складався з різних там довгомудів, відьом та перевертнів.

– Тигрисику, – мовив поважно Мортіус, – треба виспатися, бо завтра доведеться відвойовувати для принца Королівство. З ним дуже негарно обійшлися. Мусимо йому допомогти, розумієш?

– Добре, таточку, звісно. Нам треба зібрати усіх тигрів Королівства, як Сиволап зібрав котів. Але я не хочу бути королем тигрів...

– Я тебе розумію. Завтра щось придумаємо.

Вони зайшли до кімнати. Годинник на стіні показував майже північ. Мортіус вхопив першу-ліпшу книжку казок і стрибнув під ковдру. Тигр позіхнув і, вклавшись на вицвілому килимі, чемно заснув.

– Скільки ж я оце років не читав казок? – подумав Мортіус, що по ночах, як не вештався у пошуках пригод, то клацав на допотопному комп'ютері статті до газети. Тепер він мав нагоду почитати щось заспокійливе в затишній кімнаті з лампою поруч канапи.

«...Одного разу принц заблукав на полюванні й зупинився перепочити біля струмка. Його улюблений пес запримітив у скелі отвір і зник у ньому. Принц почув якесь дивне гавкання і пішов до печери, запаливши ліхтарик. Він побачив велику кришталеву скриню, підвішену до стелі, а у ній – прекрасну дівчину, що ніби спала. Принцові стало дуже шкода дівчини з чудовими чорними косами. Він зняв віко й торкнувся її руки. На диво, вона виявилась ледь теплою. Принц зрозумів, що красуню зачарували злі духи на довгий сон, що нагадував смерть. Він не раз чув про подібні випадки і знав, що коли по-справжньому покохає дівчину, то дія отрути припиниться. І поцілував її у біле мармурове чоло, і дівчина розплющила очі. Знято закляття, бо надійшов саме той час. Та й принц був саме той, хто мав одружитися з нею...»

– О! – Мортіус сів на ліжку.

Принц, спляча Люцина, прокляття старої відьми – усе це швиденько перемішалося в його голові й дало сигнал: готово.

– Як усе просто! Тигрисику! – покликав Мортіус. – Не хропи! Твій таточко – геніальний!..

4

Принц Серпень, і досі принц, бо ним треба народитись, а королем мусиш стати, найменше думав про те, що корона вже йому не належить і що цей, такий звичний світ опинився під загрозою знищення. Він лежав лицем до стіни, спиною до майбутнього. Уночі, коли на людину нападає безсоння, думки її стають чіткими, як обриси меча, і такими ж гострими, й легко тнуть павутиння таємниць. Дуже виразно і зблизька він побачив батька в кабінеті, змарнілого і якогось меншого через те, що він згорбився. Над ним нависала тінь Сетла, імперського радника вищого рангу. Той простягав королю якийсь папір і говорив при цьому різко й вимогливо. Серпень ніколи