Читати книгу - "Королівство, Galina Vasilievna Moskalets"

не чув, щоб із ним або з батьком хтось так розмовляв. Але чого ж іще сподіватись від грубих крутиголовців?! Марко випадково дізнався, певно, підслухав, що король сьогодні збирається підписати угоду, яка дозволить крутиголовцям будуватися в столиці. Річ досі нечувана, справжній злочин. Крутиголовців і так ставало в місті дедалі більше. Вони поводили себе не як гості, а як господарі. Усе тут їм не подобалось, і вони вирішили переінакшити мирне життя на суцільні бенкети, бійки та обман. Перед тим король викликав Серпня з Марком до палацу, намагаючись вмовити їх кудись поїхати відпочивати, відклавши іспити в Академії на потім. Усе це виглядало дуже дивно. Хлопці приїхали, але просто вештались палацом, намагаючись зрозуміти, чому їх хочуть кудись відправити. Того дня Серпень прийшов до батька опівдні – час, коли вони прогулювались у саду або сиділи перед каміном, граючи в шахи. Хлопця не пускав охоронець, але він проскочив під його руками.

– Геть звідси! – визвірився Сетл.

– Я зараз не маю часу, синку, – озвався батько.

Загалом у Королівстві етикет був не дуже суворий, але те, що вчинив Серпень того дня, виглядало вкрай невиховано. У будь-якому іншому царстві принца за таке могли відшмагати або послати до психіатра. Серпень почервонів, набравши повітря, і випалив:

– Тату, прожени його звідси! Не підписуй жодних паперів із крутиголовцями!

Він почував себе так, ніби в нього вселився хтось інший і наказував поводитись саме так. Адже хлопець ще не мав підстав ненавидіти чужинців, котрі ніколи, аж до цього моменту, не ображали його. Якась невідома сила стиснула тоненький обруч у нього на голові. Принц хутко видер папір, на якому стояла печатка крутиголовців із зображенням чорного цапа, і роздер його навпіл...

Що ж було далі? Наче вогнем обхопило руки й усе тіло, і він втратив свідомість. А через мить – пробудження в Серединному світі, чийого сонця він так і не побачив. Втім, сонце світить так само і в Імперії.

Отож, тепер Серпень знав майже все. Але чому король піддався крутиголовцям, що призвело до падіння у Великий Льох? Зрада? Страх? Такі, як Марко і Серпень, не знають страху. Це приходить із віком. Якою б не була таємниця, її можна розкрити, пішовши до палацу, а можливо, десь-інде. Ця думка мала б заспокоїти принца й подарувати йому нарешті сон, але коротка літня ніч минула, і про ранок звістили птахи в саду. Друга ніч безсоння.

Прийшов Сиволап і вмостився на ногах. Якийсь час вмивався, а потім заснув. Серпень повернувся на бік і зустрівся очима з Марком, що спав у ліжку навпроти.

– Привіт! – сказав Марко.

– Привіт, – відповів Серпень.

Усі спали, крім Онися, котрий походжав собі по садку, заклавши руки за спину, наче когось чекав. І коли Мортіус прокинувся, ні господаря, ні хлопців уже не було, а на столі лежала записка. До їхнього повернення він мав бути тут за старшого. Мортіус тільки похитав головою: які тут довірливі люди... Та ще в такий час. Звичайно, він не збирався поки що залишати Королівство. Ранок був таким обнадійливим, сонячним, свіжим, і роса на квітах мінилась усіма барвами, як діаманти найвищої проби. Якби то був його сад, то він зірвав би одну квітку й подарував би... Кому – вгадайте самі.

5

Марко знайшов свій старий велосипед у повітці й поїхав до себе додому. Йти разом із принцом до палацу йому не дозволили. Зрештою, той був під надійною охороною, і Онисьо нізащо не допустить, щоб Серпень накоїв дурниць. Марко їхав вулицею, звичайний собі хлопець. На руде волосся він начепив солом'яного бриля, щоб, бува, не спалахнути від сонця, і щосили вдавав із себе дурноверхого, виробляючи різні штуки з кермом. Тим часом серце його стискало якесь неприємне передчуття. Надто тісно вони були пов'язані долею – Марко і принц, тато і король. Коли з кимось щось траплялось, з іншим теж відбувалось щось подібне. Вони з татом здебільшого жили в палаці, мали помешкання поруч із Архівом, а для відпочинку призначався будинок за парком, зліва від Липової алеї. Нічого особливого в тому маленькому будиночку не було, тільки те, що його обплів дикий виноград. Усередині панувала напівтемрява. Здалеку було видно, що столітні дубові двері розтрощені.

Марко відкотив велосипед за кущі, які вони час від часу проріджували, щоб легше було пройти. Тут добре висиджувались пташенята. Від цієї думки страх відпустив хлопця, і він увійшов до свого дому. Підлога була встелена пошматованими книжками, все було перевернуто й розкидано. Наче хтось поспіхом залишав дім. Однак ні Марко, ні його тато цього не робили. Хлопець кинувся нагору до своєї кімнати й побачив там ще гіршу руйнацію. Підлога була всипана пір'ям із подушки, рудим і білим. Добре, що в нього було потаємне місце, про яке не знав навіть тато. Там хлопець тримав свої чарівницькі приладдя. У дерев'яній скриньці він знайшов замшевий мішечок із магічною кулею, вогняне перо, рукавички, якими можна було брати затруєні лихими чарами предмети, кілька слоїчків із бальзамами й протиотрутами, камінь сили... Якось він вичитав у стародавньому манускрипті, як зробити цей камінь. Дуже просто: треба якось встати зранку й забути про всі нагальні справи. Встати і йти навмання, долаючи різні перешкоди, що неминуче з'являються, коли йдеш просто себе. Йти без їжі, питва, відпочинку, доки вистачить сил. А тоді побігти, і там, де впадеш, підняти з землі камінчик. Він і буде каменем сили, і віддаватиме її тільки тобі.

Марко поклав непримітний плоский камінець до кишені разом із іншими предметами. Він знав, що крутиголовці не залишать цей дім у спокої. Магічну кулю він витер шовковою хустинкою й вмостив на підвіконні, а сам спробував викинути з голови всі приємні й неприємні думки, окрім однієї: «Що з татом?» Куля була незвично прозора, у ній не відбивалося нічого з предметів, що її оточували. Марко просидів так довго, намагаючись не кліпати очима. Нарешті по поверхні кулі черкнуло щось біле. Але то не було видіння: просто в двері влетіла біла, як сніг, ворона.

– Аона! – скрикнув Марко. – Звідки ти тут взялася?

Аона – таким було справжнє ім'я полонянки Гортензії. Та називала її Алергія. Ворона сіла Маркові на плече й притулилась дзьобом до його щоки. Хлопці вперше побачили її ще тоді, коли лежали в своїх дитячих ліжечках. Аона іноді прилітала й сідала на бильця, і тільки, коли вони підросли, могла