Читати книгу - "Королівство, Galina Vasilievna Moskalets"

Соня полегшено зітхнула:

– Так, одна зелена, друга рожева, а третя лимонного кольору. Не знаю, що з ними робити. Вони такі беззахисні, непристосовані до життя...

– О! – здивувався Марко. – Я чув про унікальних мишей графа Шкробеля. Вони живляться квітковим пилком і нектаром. Можна поглянути?

– Вони такі полохливі. Я через те ношу їх на голові.

– Хочете, я зроблю для них хатинку? — запропонував Онисьо. – Ви ж, хлопці, – звернувся він до котів, – не скривдите ці незвичайні створіння?

– Нема проблем! – пирхнув Сиволап.

– От і добре. Тепер давайте подумаємо, як вас розмістити на ніч.

– Я буду біля Люцини, – сказала Соня. – Щось вона довго спить. Треба, щоб вона когось побачила біля себе, коли прокинеться. А посуд я помию. У нас так було вдома: тато готував обід, а я мила посуд. Він боявся, щоб я не переплутала і не поцукрувала юшки.

– Трохи цукру не завадить, – докинув Мортіус.

Люцині й Соні відвели кімнату для гостей. Така була в хаті, бо в Онися раніше не переводились колишні його учні. Хоча він і не викладав жодного предмету в Академії, однак міг кожному пояснити найскладніше завдання, навіть із вищої математики. Серпень і Марко мали власну кімнату з їхніми старими підручниками й іграшками. Дитинство в цій кімнаті тривало вічно. На стінах висіли невмілі малюнки, гербарії під склом, на шафі з книжками стояв глобус, трохи інший, ніж у Люцини, бо на ньому були позначені Королівство та Імперія. Над письмовим столом висів чудернацький годинник, стрілки якого рухались не вперед, а назад, а цифри виглядали так, наче їх хтось вивернув. Цей годинник подарував Онисеві на день народження король Даниїл. Можливо, через те, що годинник відлічував час назад, Онисьо не старів і не змінювався. Звісно, той годинник складався з металевих коліщат і нічого не міг вдіяти з такою поважною субстанцією, як час, але з ним було якось спокійніше. Приміром, якщо й зробив помилку, то завжди встигнеш її виправити. Господар не хотів, щоб незвичайний годинник був увесь час перед очима, й повісив його в кімнаті, куди рідко заходив. А зараз ця річ могла бодай трохи розважити принца і Марка. Він же бачив, як їм важко, таким вразливим до найменшого вияву зла та несправедливості.

Ну, а Мортіусу з Тигрисиком довелося відпустити найбільшу кімнату, вітальню, де знаходилась бібліотека. Будь-який книголюб із Серединного світу напевно збожеволів би, побачивши шкільні підручники з Королівства, різноманітні атласи, визначники рослин, птахів, і, звісно, енциклопедії. Там же було безліч казок, читаних і перечитаних кількома поколіннями вихованців Онися та ним самим. Книжки з іншого світу завжди видаються загадковими, навіть якщо це безліч разів перевиданий буквар, по якому абабагаламаги навчають ледачих учнів читати й писати. Хоча Мортіус волів би провести вечір на канапі, мусив поважати бажання Тигрисика. Бідна дитина й так натерпілася за останні дві доби...

Коти мали самі вирішити, у чиєму товаристві їм спати. Вони були дуже збуджені. Сиволап умовляв Фелікса заговорити людською мовою, але той все ще не бажав цього робити. Загалом, коти надзвичайно здібні до мов, чудово все розуміють, але не надто говіркі. Вони починають говорити лише тоді, коли відчувають, що далі не можна мовчати. Сиволап був зразком відданості й дружби щодо принца Серпня, а от Фелікс, як усі молоденькі коти, не почував особливих обов'язків, хоча й переживав за Люцину. Навколо відбувалось стільки подій, що він би не всидів коло сплячої господині. Зрештою, він вважав, що тій треба просто гарненько виспатися.

Марко й Онисьо були всерйоз занепокоєні, й під час вечері господар двічі заходив до Люцини. Принц рано пішов до своєї кімнати. Знявся вітер, і гілки бузку, що вже відцвітав, шкрябали по шибках. Спати він не хотів. Просто ліг, відвернувшись до стіни. Марко затримався на кухні з Онисем. Той збирався до майстерні лагодити будиночок для кольорових мишей.

– Не переживай так, хлопче, – сказав Онисьо. – Королівство знало лихі часи і раніше.

– Боюсь, щоб Серпень без мене кудись не вліз.

– Сиволап зараз слідкує за ним. І песик мій...Біль треба пережити на самоті.

– Від батька не було вісток?

– Я послав йому голубом листа. Гадаю, він скоро з'явиться тут, щоб побачити тебе.

– То нічого, що нас так багато?

– У мене частенько гостюють, але тим, що прибули з інших світів, не варто з'являтись поки що на людях.

– Як добре, що ви у нас є!

– Чимало людей охоче прийняли б вас. Зараз ми всі розгублені й налякані, але благородна кров громадян Королівства не швидко зіпсується. Я не раз міркував, що ми надто довірливі...

– Сиволап прикликав до Замку ціле військо, готове битися на смерть.

– Так, він хвалився. Ми теж повинні захистити Королівство, але як? Скільки людей уже загинуло! Пам'ятаєш Тітуса з Третьої Публічної бібліотеки? Згорів у книгосховищі. Я не знаю, правду кажучи, чи задля книг пішов би на таке... – зізнався Онисьо.

– Це тому, що ви не були бібліотекарем. Я відправив батька після того, як ми сховали найцінніше. Про цей сховок знаємо лише ми...

– Я не хочу про нього знати. Так буде краще. Хай би мене катували, але, коли я нічого не знаю, то й не скажу, – посміхнувся Онисьо. – Мене ж ніколи не катували...

Марко здригнувся:

– Невже дійде до цього?

– Уже дійшло. В Імперії це звичайний спосіб зламати волю людини.

– Існують ще чорні закляття. Те, що отруїло Серпня, було не просто отрутою. Він не проспав би стільки часу. При дворі імператора аж кишить чаклунами та чорнокнижниками. Ви мені, напевно, не вірите. І Серпень теж переконаний, що тому, хто не вірить у магію, вона не завдасть шкоди. Але, буває, у людській душі відкриється якась щілина, і туди влізе щось нечисте. Як застуда, наприклад.

– Ти думаєш, що з Люциною це сталося?

Марко засяяв:

– Як ви здогадались?

– Що б там не було, але, якщо вона найближчим часом не прокинеться, то помре від виснаження. Пошлемо завтра по лікаря. Ця панночка дуже схожа на нас.

– Я нічого про неї не знаю, окрім того, що в неї вдома була магічна «Енциклопедія