Читати книгу - "Сила природи, Джейн Харпер"

— Спагеті з соусом чилі?

Кивок у темряві. Усмішка, здається.

— Спагеті в тебе вдома, — в її голосі явно чулася усмішка. — Як я можу відмовитися? Їдьмо.

Фок увімкнув поворотник.

За тридцять хвилин вони під’їхали до його помешкання на Сент-Кілді. Коли проїздили затоку, там здіймалися високі хвилі, які сяяли в місячному світлі білими гребінцями. Фок відчинив двері.

— Заходь.

У квартирі відчувався холодок спорожнілої на кілька днів домівки, і Фок увімкнув світло. Біля дверей досі валялися кросівки, які він скинув, щоб узути гірські черевики. Скільки днів тому це було? Навіть трьох не минуло. А здавалося, що більше.

Кармен увійшла слідом і безсоромно роззирнулася. Фок відчував, як вона спостерігає за ним, поки він обходить вітальню, вмикаючи лампи. Ожив й загудів обігрівач, і майже одразу стало тепліше. Вся кімната була пофарбована в нейтральний білий колір, і барви їй додавали тільки повні книжок полиці вздовж стін. З інших меблів тут були тільки столик у куті й диван перед телевізором. З присутністю ще однієї людини квартира здалася наче меншою, подумав Фок, але зовсім не тісною. Він спробував пригадати, коли в нього востаннє були гості. Давненько.

Не чекаючи на запрошення, Кармен присіла на дзиґлик перед шинквасом, який відділяв скромну кухню від вітальні.

— Які гарні, — промовила вона, беручи до рук одну з двох в’язаних ляльок, що лежали згори на пухких конвертах на кухонній тумбі. — Подарунки для когось? Чи збираєш химерну колекцію?

Фок розсміявся.

— Ні, дякую, це подарунки. Збирався цього тижня надіслати, але стільки всього трапилося, що руки так і не дійшли. Це для дітей парочки друзів.

— Справді? — вона взяла конверти. — То приятелі не місцеві?

— Ні. Один у Ківарі, де я виріс, — сказав він, відчиняючи буфет і концентруючись на його вмісті, щоб не дивитися на Кармен. — А другий взагалі-то помер.

— О! Вибач.

— Та нічого, — промовив він, стараючись, щоб це звучало переконливо. — Але з його донечкою все гаразд. Вона теж у Ківарі. Іграшки — запізнілі подарунки до дня народження. Довелося чекати, поки на них вишиють імена, — він указав на літери на платтячках ляльок. Іва Рако. Шарлотта Гедлер. Кажуть, обидві ростуть швидко, як трава. Він давно не приїздив і не бачив цього на власні очі, тож зненацька відчув докори сумління. — Це ж нормальні подарунки, правда? Для дітей?

— Чудові, Аароне. Впевнена, їм сподобаються, — Кармен обережно повернула їх на конверти, а Фок продовжив длубатися в шафках.

— Не хочеш випити? — він відкопав одну-єдину пляшку вина й потихеньку витер з неї шар пилюки. Фок і в компанії мало пив, а тим паче на самоті. — Червоне підійде? Я гадав, у мене десь є біле, але...

— Червоне — це ідеально, дякую. Дай-но я відкоркую, — мовила Кармен, простягаючи руки по пляшку й два келихи. — Гарна в тебе квартирка. Дуже охайна. А мене про прихід гостей треба за два тижні попереджати. Хоча смаки в тебе, даруй за відвертість, трохи чернечі.

— Ти не перша так кажеш.

Фок застромив голову в чергову шафку й виринув з двома великими каструлями. Фарш з морозилки почав розморожуватися в мікрохвильовці, а Кармен розлила вино по келихах.

— Мені завжди бракує терпцю почекати, щоб воно «подихало», — сказала вона, цокаючись із ним келихами. — Будьмо.

— Будьмо.

Фок відчував на собі її очі, змішуючи на сковороді олію, цибулю й часник, а потім, поки вони тушкувалися, відкупорюючи бляшанку помідорів. У Кармен на вустах блукала півусмішка.

— Що таке? — запитав Фок.

— Нічого, — зробила вона ковток, дивлячись на нього понад вінцями келиха. — Просто в твоїй парубоцькій оселі я очікувала на соус із банки.

— Ти рано радієш. Я його ще не куштував.

— Ні. Але пахне смачно. Я не знала, що ти куховариш.

— Це голосно сказано, — всміхнувся він. — Умію це і ще кілька страв. Але це як з піаніно, правда? Достатньо знати зо п’ять пристойних мелодій, щоб грати їх у товаристві, й люди вважатимуть тебе гарним музикою.

— То це твоя фірмова страва, як кажуть у кулінарних шоу?

— Одна з них. І є ще рівно чотири.

— Повинна тобі сказати, що п’ять страв — це на чотири більше, ніж уміє більшість чоловіків, — усміхнулася вона й зістрибнула з дзиґлика. — Можна на хвильку ввімкнути новини?

Не чекаючи на відповідь, Кармен підхопила пульт. Звук був зовсім тихий, але Фок краєм ока бачив екран. Довго чекати новин не довелося. Внизу на екрані рухався підрядник.

«СЕРЙОЗНІ ПОБОЮВАННЯ ЩОДО ЗНИКЛОЇ МЕЛЬБУРНСЬКОЇ ТУРИСТКИ».

З’явилося декілька світлин: Аліса Рассел — спершу одна, потім на груповому фото, зробленому перед початком походу. Мартин Ковач, старі знімки чотирьох жертв, вид з повітря на Гіралензький хребет — хвиляста суміш зеленого й брунатного тягнеться до самого обрію.

— Про сина не згадують? — гукнув Фок з кухні, й Кармен похитала головою.

— Поки що ні. Самі домисли.

Вимкнувши телевізор, вона пішла роздивлятися книжкові полиці.

— Добра добірка.

— Бери почитати що хочеш, — припросив Фок. Він багато читав, переважно художню літературу — від засипаної нагородами класики до безсоромно-комерційних жанрів. Поки Кармен роздивлялася полиці, він помішав уміст сковороди, й кімнату наповнили аромати. Кармен водила пальцями по корінцях, раз чи двічі завмираючи, щоб, схиливши голову набік, прочитати назву. На середині вона зупинилася й витягнула з-поміж двох романів щось тоненьке.

— Це твій тато?

Фок закам’янів біля плити — не треба було й дивитися, щоб здогадатися, про що йдеться. Перш ніж обернутися, він енергійно розмішав уміст однієї з каструль, що кипіли на плиті. Кармен тримала перед собою фотографію. В другій руці була ще одна.

— Так, це він.

Фок витер руки рушником і через кухонну тумбу потягнувся по світлину, яку тримала Кармен. Вона була не в рамці, отож він узяв її за кутики.

— Як його звали?

— Ерик.

Фок не роздивлявся світлину з того самого дня, коли її роздрукувала медсестра й подарувала йому разом з листівкою після похорону. На фото був сам Фок поряд з висхлим чоловіком на візку. Татове обличчя було бліде та змарніле. Обидва чоловіки всміхалися, але дерев’яними усмішками, наче виконували вказівку людини з фотоапаратом.

Кармен роздивлялася друге з тих фото, які знайшла. Вона тримала його перед собою.

—