Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Після прогулянки ми повернулись назад у свою віллу, щоб спакувати речі. Давид не повідомив куди ми йдемо далі, тільки сказав, що хотів би відвести мене в ресторан перед тим, як ми покинемо це місце. Я погодилась.

Оглянувши свій новий гардероб, мій погляд зачепився за сукню, яку я вчора спонтанно придбала. Вона ідеально підходила для сьогоднішнього вечора. Я швидко одягнулась, але далі на мене чекало найважче — макіяж і зачіска. Якщо волосся я вирішила розпустити, то з наступним у мене були проблеми. Я ніколи не вміла фарбуватись. Мій стандартний макіяж обмежувався тушшю на повіках та блиском на губах. Але зараз я вирішила зробити зовсім інше. Спочатку я нанесла тонким шаром тоналку, підфарбувала брови та намалювала ледь помітні стрілки, які вдались мені не з першого разу. Довершила я свій макіяж ніжно-рожевою помадою.

Швидко застібнувши ремінці на своїх босоніжках, я покинула кімнату. Легке хвилювання відчувалося по всьому тілу відтоді, як я покинула нашу спальню. Мені чомусь хотілось його здивувати. Я не була впевнена, як він відреагує на мій зовнішній вигляд, але зважаючи на кожну мою спробу, мені це завжди вдавалось. Я сильніше вчепилась рукою за клатч та попрямувала до дверей.

З Давидом ми вже зіштовхнулися на виході. Він оминув мене таким голодним поглядом, що в мене ледь коліна не підігнулись.

— Не знаю як, але ти мене дивуєш з кожним разом сильніше, Алісо. — прошепотів він біля мого вуха, залишаючи поцілунок на скроні.

Мурашки табуном пробігли по моєму тілу, коли його подих торкнувся моєї шкіри. Не знаю яким чином, але в мене одночасно виступили сирітки й палала шкіра. Я відчувала, як всередині все завмерло, а потім серце пришвидшило удари. Ми стояли дуже близько, його аромат наповнив мої легені, коли я непомітно вдихнула. Він п’янив.

— Це занадто гаряче, — прошепотів він, та поцілував упадину в мої шиї. — Ти зводиш мене з розуму.

Я задоволено усміхнулась йому, бо була рада такій його реакції.

Він продовжував осипати мене поцілунками, а потім відсторонився та зосередив свій погляд на моїх очах. Я зауважила, що його і без того темні очі стали ще темнішими. Якусь мить вони розглядали моє обличчя, а потім опустились на губи.

Я важко зглитнула в передчутті. Коли він нахилився, щоб поцілувати мене, мій вказівний палець опинився на його губах, зупиняючись його.

— Ти зітреш помаду. — попередила його.

— Я тобі куплю іншу. — без вагань відповів він.

Я прочистила горло, відганяючи непристойні думки пов’язані з Давидом. Ми так ніколи не вийдемо з дому.

— Ти казав, що ми йдемо на вечерю.

Давид провів пальцями від початку моєї руки, аж до зап’ясть. А потім він ніжно охопив мої долоні та стиснув їх.

— Ти хочеш?

Мій внутрішній голос казав «ні», він надавав перевагу залишитись з Давидом, і насолоджуватись кожною хвилиною проведеною наодинці.

— Це ти запропонував повечеряти, і думаю, тобі варто дотримати своєї обіцянки. — натомість сказала я, вивчаючи його обличчя.

Давид не сильно погоджуючись кивнув головою, хоч на його серйозному обличчі проглядалось розчарування. Я хотіла засміятись з цього видовища.

— Твоя правда. — з його рота вирвалось зітхання.

Він відпустив мої долоні, і відчула, як мені стало холодно без його дотиків. Він пропустив мене вперед, і я ступила на вулицю. Теплий вітерець обдув мою гарячу шкіру, коли ми йшли до автомобіля.

— Розкажи мені щось про себе, — я зробила ковток червоного вина та глянула на Давида.

— Що ти хочеш знати?

Я завагалась.

—  Давай те, що ти не розповідав.

До цього Давид багато розповів мені про себе. Про дитинство. Як він починав свій бізнес. Про батьків, хоч і не охоче. Він був відкритий зі мною. Я вже знала достатньо багато, але я була впевнена, що є щось чого я не знаю.

— Ти хочеш, щоб я тебе здивував? — його очі грайливо заграли вогниками.

Я кивнула, та засовалась на місці.

— Іноді, коли мені треба скинути пар я... — він завагався на мить. — Я боксую з Домініком.

— Ви б’єтесь?

На моєму обличчі було видно велике здивування й страх. Вони б’ються. Це жахливо! Я не очікувала такого від Домініка, при першій зустрічі він мені навіть сподобався, бо не здавався таким жорстоким. А особливо не очікувала від Давида, як він...

— Ми не б’ємось до втрати свідомості, — сказав Давид, помітивши моє здивування, або хвилювання. — В нас є певні правила.

— І де ви цим займаєтесь? — поцікавилась я.

— У нашому заміському будинку.

— Так це було шокуюче, — пробурмотіла я пізніше.  — Як щодо менш шокуючого?

Не знаю, що в нього було менш шокуюче. Але я все ще була зайнята думками про їхнє з Домініком захоплення.

— Я — інтроверт. — тихо сказав він.

— Як це?

Я насупилась, і на мить задумалась. Раніше я не помічала, щоб він був закритий з людьми або зі своїми працівниками. Так в офісі його всі боялися, але й поважали.