Читати книгу - "Виправний день"

і легший бавовняний. Скрутила їх і спакувала. В комоді знову проігнорувала стилізовані мікрофіброві голодупі суспензорії[174] від «Ендрю Кристіан» на користь його старих-добрих тісних білих плавок. Вона скрутила пару мішкуватих шнурованих шортів, які, за її словами, можуть служити заодно і для купання.

Щось запитала.

Ґевін перепитав:

— Що-що?

М’яко, так ніби він збирається лише в якийсь літній табір до кінця життя, сестра запитала:

— Сумуватимеш за мною?

Він сказав собі, що там, у його майбутньому, будуть кращий одяг і все краще за будь-що з того, що він змушений покинути. Одяг і достатньо любові. Він навіть на мить не задумається про той жалюгідний гардероб, який купив за гроші з підстригання газонів чи вигулювання собак. Там, десь там, є любов, яка змусить його забути про сестру і біологічних батьків.

Спакувавши валізу, Шарм озвалася:

— Не турбуйся. Буде весело, — і додала: — Хтозна? — але то вимовив лише її рот.

Ґевін зиркнув на неї в дзеркалі над комодом. Поки стояв спиною, вона потай підняла гарну сорочку в помаранчеву клітинку і запхала її під усі ті практичні довготривалі джинси і парусини. Закрила валізу і застебнула.

Поки домоправителька закручувала пасма волосся в тісні завитки, міс Жозефіна схилилася над розкритою книжкою. У неї на колінах лежав важкий, закаляний мухами примірник «Звіяних вітром», очі пробігали діалогом, написаним Марґарет Мітчелл, а губи міс Жозефіни безгучно відтворювали діалектну говірку. Губи пекли, коли вона прикладала до них жорсткі крупиці кам’яної солі. Губи пекли і розпухали, доки не почали тріскати й вона відчула смак крові й солі на язику.

На туалетному столику лежали протези. Зуби майже світилися шарами перламутрово-білого лаку для нігтів. У темряві, цілковитій темряві, вони світитимуться завдяки фосфоресцентним фарбам, які міс Жо додала до лаку.

Вона дивилася на відображення в дзеркалі за книгою, і їй воно подобалося. Метоксален, як той, яким скористався Джон Ґриффін, коли писав «Чорні, як я», працював чарівно. Подіяв так само, як і на того Сприґла, репортера, що прийняв масивні дози препарату в 1948 році й поїздив Сходом, щоб написати книжку «На землі Джима Кроу». Щоб не відставати, репортерка Ґрейс Гелсел зробила собі блекфейс і в 1969-му написала власну книжку «Посестра». Допитливі американські репортери завжди розфарбовувалися чорним і писали про свої навіжені пригоди.

І зовсім не вони це вигадали. Ел Джонсон у 1927 році. Фрімен Ґозден і Чарлз Коррел у ролях Емоса й Енді в 1928-му. Джуді Ґарланд ще у 1938-му в «Усім співати», а тоді знову Майкі Руні в 1941-му для «Крихітки на Бродвеї». Усе, що було потрібно, це тридцять міліграм метоксалену, а тоді — якийсь час на сонці. Навіть зараз ультрафіолетове світло осявало міс Жо з кожного з кількох можливих кутів, рівномірно потрапляючи на її голі руки, ноги, шию та обличчя, поки вона елегантно пітніла у своїй мереживній нічній сорочці.

Побічними діями можуть бути головні болі, запаморочення, безсоння і нудота, та це не зупинило прекрасну Еву Ґарднер, коли вона грала вродливу чорну сирену в «Театрі на плаву». Так само як і можливе ушкодження нирки не переконало Джинн Крейн відмовитися від перетворення на милу темношкіру дівчинку у видатному фільмі 1949 року «Пінкі». Уже в 1965-му Лоуренс Олів’є ризикнув здоров’ям, щоб зіграти темношкірого Отелло. Йому загрожувало порушення роботи печінки, а також рак. Навіть зараз у міс Жозефіни все пливло в голові. В очах тьмарилося. Та це невелика ціна за дивовижний препарат, що дозволяв білим людям ставати темношкірими.

Не те щоб Арабелла це розуміла. Дурна жінка смикнула за ще одне пасмо і закрутила його навколо шпильки для волосся. Більша частина волосся міцно прилягала до її скальпа таким же чином. Наступним кроком домоправителька зробить перманент. Вона почекає трішки довше, перед тим як застосувати інгібітор. Скористається ананасовим соком, бо він має ідеальну кислотність. Якщо зачекає дещицю довше, то зовсім спалить волосся. Після того як шпильки витягнуть, щойно міс Жо розпушить вигнуте, тісно закручене волосся, воно обрамить її обличчя, ніби буйний оніксовий ореол. Пофарбований, звісно.

Поміж болем від натягнутого волосся і нудотою в животі, поміж солоними роздутими губами і спітнілою шкірою, міс Жо старалася вимовляти віджилу говірку саме так, як її прописувала Мітчелл. Відображення, що дивилося з дзеркала туалетного столика, заледве нагадувало чарівну персонажку Еви Ґарднер, Джулі Ла Верн, але ця новоспечена особа буде втечею міс Жо від напруги її теперішнього смутного становища.

Саме так, як велів Талбот Рейнолдс, Волтер запустив Список онлайн. Спочатку люди про нього жартували. Ні, спочатку вони його ігнорували. Лише після того, як вони його помітили, тоді почали висміювати. Як тільки там набралося кілька мільйонів публікацій, дехто образився і вимагав, щоб Список закрили. Здебільшого це були люди, чиї імена набрали найбільшу кількість голосів, політики, професура і медійні знаменитості. Волтер сидів у підвалі покинутого будинку, щогодини оновлював екран і вражався реакцією.

Він запитав Талбота:

— Як ми це монетизуємо? — він мав на увазі купівлю будинків, ту саму грандіозну схему, якою він мріяв звабити Шасту.

Талбот, усе ще прикутий до крісла, Талбот, одурманений від крововтрати і поцяткований струпами та шрамами від леза бритви, сказав:

— Запиши такі імена… — поки його заражені порізи стікали гноєм, він протарахкотів із десяток імен, які Волтер поспішно нашкрябав у своєму блокноті. — Пошукай в неті, — скомандував Талбот. — Зв’яжися з кожним.

Волтер пробігся по Списку.

— Це зробить мене багатим?

Гарячковий, склоокий новий Волтерів батя запитав:

— Тебе? Я маю зробити тебе багатим?

Волтер клацнув «Оновити» й спробував приховати роздратування. Він роздумував, чи не додати Талбота до Списку. Тепер йому доведеться відшукати цих десятьох людей і, найімовірніше, зв’язатися з ними. Останнім часом Талбот начебто принаджував його. Увесь цей план міг бути «полюванням на бекаса»[175] від старого.

Старий пожвавився.

— Щоб заробити статок, — порадив він, — купуй штучне хутро.

Волтер повторив:

— Штучне?

Старий похмуро кивнув.

— Хутро… «Наґагайд»[176], — наголосив він. — І шкірзам. — Голова завалилася набік, він заснув.

Волтер клацнув «Оновити».

Музикант тримав відстань за ними, награвав м’яку мелодію на блокфлейті. Гурма павичів обмахувала своїми екзотичними хвостами, коли повз них Шаста проходила, а рука її ніжно обвивала руку Чарлі. Униз навсібіч спадали городи, насаджені вишуканими сортами фенхелю і аспарагусу. І знову гидку голову свою підвело питання її слини. У пройдешні часи, до Виправного дня, хлопці підбивали її до феляції. Чарлі змушував лише дати генетичну пробу, щоб перевірити її етнічність. Тижнями Шаста відволікала його, упокоювала оральним сексом і фетишистськими костюмами медсестри,