Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Очевидно, тоді губернатор вірив у те, про що говорив. Безумовно, він знав, звідки взявся «Оплот», і хто стояв за його створенням, тому не вважав Захарченка та його бойовиків справжніми сепаратистами. Як ми пам’ятаємо, спочатку «Оплот» протистояв радикалам із «Народного ополчення» Губарєва і стояв на відносно помірних позиціях. Однак уже за три дні після прес–конференції Тарути сепаратисти провели незаконний референдум, за підсумками якого оголосили, що Донецька область відділяється від України. І незабаром бойовики «Оплоту» стали найактивнішими учасниками збройного конфлікту.
Ситуація на сході України змінювалася дуже швидко. Від початку керовані рухи та угруповання швидко виходили з-під контролю або перебігали від одних кураторів до інших. Сепаратистські лідери весни 2014‑го ставали лише халіфами на годину, і ніхто не міг передбачити, кого завтра винесе нагору хвиля антиукраїнського заколоту, а хто розчиниться у брудній піні. Після захоплення Слов’янська російськими диверсантами у регіоні з’явилася сила, вплинути на яку ані Олександр Бобков, ані будь–хто інший із Партії регіонів не могли. Поява росіян кардинально змінила обстановку та зруйнувала вплив місцевої еліти.
Бобков виїхав із Києва тільки влітку, у розпал бойових дій на сході країни, коли контроль над подіями на Донбасі вже остаточно перейшов до російської сторони, а його ставленик Олександр Захарченко почав підкорятися російським кураторам. Реалізувати свою мрію та очолити «Донецьку республіку» Бобкову так і не вдалося. Втім, на відміну від своїх колишніх колег по Партії регіонів, він виявився все ж більш везучим. На початок 2019 року Бобков усе ще зберігав контроль над своїми активами — Донецьким заводом коксохімобладнання та Горлівським коксохімзаводом. «Націоналізація», оголошена лідерами так званої ДНР, не торкнулася цих підприємств.
ТАЄМНИЦІ ЛУГАНСЬКОЇ СБУ
5 квітня у Луганській області було затримано офіцера ГРУ на прізвище Банних, який, як потім розповідав голова УСБУ в Луганській області Олександр Петрулевич, «прибув з інспекцією». Банних мав координувати діяльність місцевих сепаратистських угруповань, які збиралися повалити владу у регіонах півдня та сходу України. Усі комунікації Банних СБУ контролювала, і він доповідав у Москву про те, що «більш–менш були готові у Луганській області, у Донецькій та Харківській були не готові, не кажучи вже про Одесу або Миколаїв».
На думку Петрулевича, спецслужби РФ готували в Україні захоплення декількох регіонів у травні, проте почалося все раніше, бо в Луганську вийшов своєрідний фальстарт.
«Уся матка — організація вибуху на Південному Сході перебувала у Луганську, навіть не в Донецьку», — розповідав Олександр Петрулевич через кілька років.
Того ж дня, 5 квітня 2014 року, співробітники луганського СБУ затримали у місті Стаханов групу диверсантів, які планували силове захоплення влади в регіоні — тих самих «луганських партизанів», які записували відеозвернення і обіцяли підняти збройне повстання 6 квітня. Серед затриманих були Олексій Рєльке та Олексій Карякін — майбутні лідери проросійського заколоту. Крім того, СБУ дістався цілий арсенал зброї — 300 автоматів, протитанковий гранатомет, велика кількість гранат.
Однак заарештовані були не всі бойовиками. Того ж дня лідер «партизанів» Валерій Болотов, який уникнув арешту, записав новий ролик, у якому закликав проросійськи налаштованих громадян виходити на вулиці. Наприкінці свого спічу Болотов зняв маску і назвав своє ім’я.
«Закликаю народ Південного Сходу вийти з відкритим протистоянням, усе, що планувалося на 6 квітня, має втілитися, ми не маємо відступати, це наша земля», — сказав він.
Наступного дня у Луганську було заплановано автопробіг та мітинг, і голова ОДА Михайло Болотських дуже нервував. Він приїхав до Петрулевича, щоб порадитися щодо подальших дій. Петрулевич запевнив губернатора, що СБУ працює, і все має бути нормально. Але те, що відбулося далі, «нормальним» назвати дуже складно.
6 квітня, як і очікувалося, у центрі Луганська зібрався черговий проросійський мітинг. Цього разу присутні вимагали не тільки відставки нової влади та референдуму про федералізацію, а й звільнення заарештованих напередодні «луганських партизанів». Із самого ранку біля будівлі СБУ зібралося кілька сотень людей. Близько полудня до них підтягнувся натовп мітингувальників із сусідньої площі, після чого обстановка одразу загострилася — активісти почали кидати у вікна будівлі СБУ каміння, бити і штовхати солдатів внутрішніх військ, які стояли в оточенні навколо будівлі.
Люди вимагали звільнення затриманих бойовиків, і керівник обласного управління міліції Володимир Гуславський розпочав із ними переговори. Обороняти будинок від натовпу мали силовики — самі співробітники СБУ, а також міліція. Але й ті, й інші не надто старалися зупинити натовп. Суперечки про те, хто більше винен у здачі Луганської СБУ — міліція чи сама Служба безпеки, — тривають і досі. Кожна зі сторін звинувачує у халатності та бездіяльності іншу.
Начальник УСБУ в Луганській області Олександр Петрулевич упевнений, що голова обласного МВС Володимир Гуславський діяв на боці сепаратистів.
«Близько 16:40 до будівлі УСБУ зайшов Гуславський із двома невідомими і почав вимагати звільнення шістьох затриманих, які перебували в ізоляторі тимчасового утримання МВС. Натовп безперешкодно його пропустив, вигукуючи «міліція з народом». Гуславський дав слово офіцера, що після звільнення затриманих він забере людей від будівлі СБУ, а у понеділок (7 квітня) особисто приведе затриманих до суду для обрання запобіжного заходу», — розповідав Петрулевич пізніше на допиті у суді.
Володимир Гуславський відповідальність за захоплення СБУ на себе брати, зрозуміло, відмовився і, в свою чергу, заявив, що будівля УСБУ була «недостатньо захищена», в чому звинуватив Петрулевича. Він заявив, що Петрулевич сам вирішив випустити затриманих, і цей крок на той момент був «узгоджений із керівництвом». Як було насправді — сказати складно, але факт залишається фактом: «партизанів» чомусь привезли до Луганського СІЗО, замість того, щоб вивезти у Київ, як це зробили з іншими затриманими організаторами заворушень, а потім під натиском погромників просто випустили їх.
Ця поступка не тільки не приборкала пристрасті, а ще більше розохотила натовп, який одразу після цього взяв будівлю СБУ штурмом. Утім, це не був штурм у тому вигляді, який ми можемо собі уявити. Натовп просто відтіснив бійців внутрішніх військ і виламав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
