Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

Минає ще кілька хвилин перш ніж Яна висмикує руки з міцної хватки Владислава. Його дотик гарячий, палкий, хоча в його жесті не було й натяку на щось подібне. Серце Левіної пускається в шалений танець витанцьовуючи, вуха закладає, а повітря стає здавленим. Вона прочищає горло відкашлюючись, переводячи погляд на підлогу де валялися шматки розбито посудини.

— В твоєму роді були відьми? — надто серйозно запитує Роріксон знову.

Його слова схожі на звинувачення і це змушує Яну ледь не задихнутися від обурливості.

— Звідки мені знати?! — огризається Левіна, присідаючи на коліна вона тягнеться до уламка тарілки.

— Не торкайся!

— Що такого показала ця клята стара тарілка, що ти так реагуєш?

— Те, що наповнило тарілку підтверджує твою магію. Ти сама бачила настільки твоєї магії забагато. Питання часу коли вона вийде назовні, — Владислав збирає шматки тарілки, не даючи доторкнутися до них Яні, та щойно він кладе їх разом на ящику, посудина відновлюється, мов і не розбивалася. Роріксон протягує руку смертній дівчині,  — в тобі міститься не просто величезний резерв енергії як смертної. Хтось навмисне запечатав твої магічні здібності, і здається рятуючи тебе, я пошкодив цю печатку.

— Тому твоя магія стала не стабільною?

— Так.

Левіна приймає допомогу Владислава, та як тільки вона вкладає свою долоню в його, по тілу пробігається потужний імпульс.

— Це відчуття дивне, — бурмоче вона дивлячись на сутінкового мисливця, її серце знову клекоче в грудях.

— Це на кшталт зарядки. Як для тебе, так і для мене. Тепер справа не лише в підвісці. Ходімо спустимося на перший поверх,за будинком є місце де можна спокійно випробувати на що ти здатна.

— Чом мені це не подобається, — Яна знову бурмоче собі під ніс, але не спішить відпускати руку Владислава.

***

Роріксон все чітко розповідає,  демонструє навіть декілька захисних  стійок, Левіна ж намагається запам’ятати, та все в одне вухо влітає, з іншого вилітає. Її заспокоює лише те, що в дитинстві тітка наполягала на відвідуваних гуртках по самообороні, але уміння її потрібно було освіжити, з Владиславом вона це зробити не могла. Стукіт серця заважає сконцентруватися, і коли Роріксон в чергове її щось запитує, вона просто киває головою.

— Що з тобою?

Сенс його питання не відразу до неї доходить. Щось в середині зрадливо тремтить, і це дратує Яну. Вона не з тих, хто ведеться на привабливу зовнішність й легко закохується, та чомусь із сутінковим мисливцем все по інакшому. Надто стрімко, надто незрозуміло.  

— Вибач, що ти запитував?

— Чому ти не зосереджена?

Холодні янтарні очі Владислава знову на неї виважено дивляться і від цього Яні стає ще більше не комфортно. Вона відходить на кілька кроків від нього, ловлячи прохолодні протяги вітру та мряки, яка трохи її освіжає голову, звільняючи від зайвих нав’язливих думок. Левіна не розуміє чому сутінковий мисливець почав так різко її цікавити, і від цих думок їй знову стає зле.

— Не можу, — говорить Яна правду, відступаючи ще на крок. — Твоя присутність мені заважає.

Очі Владислава округлюються від подиву.

— Як це розуміти?

— Як хочеш так і розумій, — невеличка пауза, і Яна продовжує: — я й сама не розумію, — її плечі опустилися, вона відвела погляд в сторону. — До цього все було гаразд, а тепер моє тіло дивно реагує на тебе, і через  це я не можу зосередитися.

— Я тобі подобаюсь? — його питання надто відверте.

— Не певна, що це саме те слово, яке описує мій стан, — їй хочеться бути дорослою, говорити відверто й  прямо, але ці слова даються тяжко. Кінчики вух починають горіти, а обличчя червоніти. — До цього все було гаразд, а тепер твій дотик для мене схожий на електричний розряд.

— Це кепсько, — Владислав запускає руки у волосся, сердито його скуйовджуючи, мов цей рух міг розв'язувати проблему. Він продовжує щось собі під ніс бубоніти, міряючи кроками його власний полігон для тренування. — Потрібно знайти рішення як найскоріше, — Роріксон думками десь далеко і це спантеличує Левіну.

— Яке рішення в симпатії? — вона складає руки на грудях, привертаючи увагу. — Відколи це почуттям можна дати раду? — Яна не відразу усвідомлює те, що на пряму заявила про свої почуття сутінковому мисливцю, але чомусь його реакція її дуже злить.

— Це не твої почуття, — він зрештою зупиняється й дивиться їй в очі. — Це побічна дія магії.

— Ти знову говориш загадками.

— Коли тебе впіймав троль, він майже витягнув із тебе всю життєву енергію. Щоб ти не померла, я частково втрутився. Моя магія спровокувала те, що запечатані твої здібності зрештою прокинулися. І саме тому я відчуваю спустошення чаклуючи коли ти далеко і прилив магії, коли ми маємо тілесний контакт.

— До чого тут магія?

— Вона впливає на твої почуття. Магія – це душа, а душа – це магія. Ти ж сама сказала, що це розпочалося надто різко. Все тому, що зараз ми пов’язані, і тільки через це, твоя тіло реагує на мене інакше.

Холодний, неприступний, небезпечний сутінковий мисливець який був з іншого всесвіту, і Яні б зовсім не хотілося відчувати до нього те, що зараз вона відчуває. Його слова мали сенс, але вони зовсім не втішали, адже усвідомлення правди зовсім ніяк не змінювало того факту, що її тіло палає. Найнеприємніше, що це відчувала лише Левіна і їй би було набагато спокійніше знати, що вона не одна проходить крізь подібний дискомфорт.