Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

— Повністю не роздягай мене, бо холодно, — розсміявся він. — Зрештою я ще не в морзі лежу. 

   Каріна безпомічно смикалася.

— Ей, впусти мене на нас люди дивляться,– говорила червоніючи зустрічаючись поглядом з якоюсь жіночкою, що проходила повз.

—  Зовсім сором втратили! — буркнула та. — Серед білого дня і таке витворяють.

Каріна як ошпарена підірвалася на ноги. Тімоха встав після неї обтрушуючи сніг. 

— Я теж такого від тебе не сподівався, — реготав він. — Тут сказати, що любиш мені не могла наважитися, вирішила показати? — підморгнув він Каріні, лиш тепер відчуваючи кров під носом. — Це ти мене так? — запитав витираючи кров.

— Ні, але можу додати за базікання, — буркнула дівчина.

   Тімоха здивовано вигнув губи зрештою защібаючи куртку. 

— Додати чи дати, — говорив сам до себе і всміхався, але не довго, бо відчув як в носа прилетіла сніжка, змушуючи знову текти кров із носа, що тільки що спинилася. Від несподіванки аж зойкнув. Каріна закрила рота руками, певно сама від себе такого не чекала.

— Ромашко, те, що твої руки живуть від тебе окремим життям, я знаю, — кривився він, — Але сподіваюся вони і мені дадуть ще пожити…

     Каріна підійшла до нього дістаючи з сумки паперові хустинки, приставила до носа. Ті швидко вбирали кров. 

— Ти так і хочеш мене покалічити бачу, — всміхався він слідкуючи за її рухами.

— Ти сам себе ледь не покалічив, коли сів на того велика, — відповіла Каріна сильніше притискаючи йому салфетки до носа.

— У мене таке враження, що ти мені ті серветки в рота хочеш напхати, — розсміявся він. 

— Ну, все, тримай сам, — не витримала дівчина забираючи руки від його обличчя. Тімоха лиш всміхнувся сам до себе.

   Вирішив наздогнати вхопивши за руку, але не втримав рівноваги і гепнув прямо на дівчину. 

— О цього разу змінили позу, — реготнув він. — Так лежати набагато зручніше.

      Каріна різко скинула його з себе і підхопилася на ноги. 

— Ну все расходимся, — сказала обтрушуючи сніг.

— Так ми ше навіть не сходилися, — розсміявся Тимофій розводячи руками. 

— Все забирай велика і додому, — теж всміхнулася Каріна.

— Давай краще я тебе заберу, — сміявся він підхоплюючи її з місця.

— Якщо ми ще раз впадемо, я сама цими неконтрольованими руками розібю тобі носа, — пригрозила дівчина, а Тімоха все ж опустив її на землю.

— Це я якщо пронесу тебе ще хвилину впаду від перевантаження і розіб'ю його сам собі, — відповів підморгуючи їй.

— Карін, ти…найкраща з усіх квітів, які коли небудь бачив, — сказав серйозно торкаючись її обличчя, але потім на його обличчі знову заграла зухвала посмішка і він додав: — Правда бачив я не так вже й багато, лиш ті що в селі ростуть, а там лиш бур'яни і ромашкове поле є. 

— Ну все геть! — штовхнула його в плечі дівчина, бачачи, що підхала її маршрутка.

Швидко побігла до транспорту, але Тімоха крикнув їй услід підіймаючи велосипед:

— Але я все одно кохатиму лиш ромашку!

###

Вітаю, золоті рибки). Дякую, що продовжуєте читати. Хто ваші фаворити в цій історії? Не забувайте, натиснути на зірочку та відстежувати автора). Чи написати пару словечок у коментарі.

Ми вже десь перетнули половину, і наближаємося до переломного моменту. Тому невдовзі комусь буде трохи боляче, але кому не скажу. Чи ви здогадуєтеся про кого я?=)