Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

- Відірвемося, Варнааааа ??? - публіка, здавалося, не може волати голосніше. Закладало барабанні перетинки. - Руки до небееес! Поїхали!!

І Стас заспівав. Старі пісні, вірші яких Настя знала напам'ять, але в абсолютно новій обробці. Більш рвані, бітові, надривні. Настя дивилася на нього з віп зони і тільки зараз усвідомлювала, що ще жодного разу не бачила його виступу наживо в концертному залі, не рахуючи вечора, коли вони зустрілися, але тоді він не був ще настільки популярним, одним своїм ім'ям викликаючи дикий ажіотаж.

Всередині ніби ожив табун метеликів, стираючи з пам'яті те, на якій ноті вони розлучилися буквально дві години тому. Настя не могла відірвати погляду від того, як містично падає світло на сцену, граючи різними фарбами і створюючи ефект туманності, що не відразу можна було зрозуміти, де знаходиться виконавець. Як віртуозно виконують номери дівчата з балету, відточеними і чіткими рухами вводячи зал в транс, приковуючи погляд кожного глядача до цієї дивовижної постановки. Стас теж танцює. Чорт, як же він рухається, промайнуло в голові Насті, коли вона заворожено спостерігала за рухами його рук, ніг, стегон і плечей. Хлопець явно мав талант не тільки до співу. Талановита людина, талановита в усьому. Це про нього.

Якби Багірову видався шанс взяти участь у якомусь шоу танців, можна було б поставити десять тисяч доларів на його перемогу і вже планувати куди витратити виграш. Хлопець був сповнений сексу. Не тільки завдяки шикарному підтягнутому тілу, ні. Від нього випромінювалася найпотужніша енергетика. Вдома на відео його виступів, які іноді переглядала Настя, цього не відчувалося. Тут же вона немов потрапила під гіпноз. Здається, тепер Настя частково почала розуміти фанаток хлопця. Стримувати власні бажання, дивлячись на нього, надзвичайно важко. Хочеш, не хочеш, а збудишся.

Стас співав, а зал закінчував за ним рядки. Як одне ціле. Всесвіт, в центрі якого править Багіров. Настя була впевнена, скажи він зараз їм піти і стрибнути з даху - вони підуть. Може не всі, але багато однозначно.

В один момент, на пісні, яка Насті особливо подобалася, у дівчини раптом з'явилося дивне відчуття. Навіть холодок по спині побіг. Їй раптом здалося, що цей трек присвячений саме їй. Дуристика просто. Дурниця, відмахувала настирливу, як муха, думку дівчина, але з кожним куплетом все частіше до неї поверталася. Ніколи раніше, слухаючи його пісні, у неї не виникало думки про те, що вони можуть бути пов'язані з нею, а зараз раптом, абсолютно несподівано вона чітко провела зв'язок між рядками і життям. Виконавець, міцно стиснувши мікрофон в руках, вторив, повторюючи кілька разів приспів:

"Заради тебе готовий продати дияволу душу.
В кожній пісні - все про тебе. Ти почути це мусиш!
Прочитай між рядків мою біль - я тобою хворію!
Розкажу я про щастя і про чорну свою безнадію.
Я для тебе - бунтар, що не знає ще добре життя,
Потопаю в увазі жінок, у достатку і без каяття.
Ти вважаєш, що правди нема, хоч кричу: Я люблю!"
І здалека спостерігаєш як себе я гублю.
Я так хочу позбутись від яду, у якому ти - як потреба.
Всі назвуть це коханням, та мені одному - не треба!
Забирай, подавись, між нами лишивши домисли,
Я ж до тебе - відкрито, із душею і щирими помислами.
Іди й далі прямою, а до щастя - інша дорога!
Якби ж ти закохалась в мене, ризикнула зійти хоч трохи!
У крові - тільки ненависть. І мрії у ній закипають.
Я у гніву кричу, що "Ненавиджу", але "Прощаю"!
Так тебе я ненавиджу! Але погляд твій стережу.
В серці випалив ім'я твоє. Лиш скажи - покажу.
Я ненавиджу тебе за те, що шалено кохаю,
А ти душу мою без емоцій щодня вивертаєш.
Я ненавиджу тебе, ненавиджу! Ти відчуваєш?"

І все це таким надривним голосом, що Насті стає важко дихати. Стас не дивиться на неї, хоча прекрасно знає, де вона сидить. Може їй здалося? Хвора фантазія, що розбурхалася на тлі останніх нервових днів.

Тільки серце ж не обдуриш. Себе можна, а його ні. Воно розумне. Завжди знає правду, навіть якщо його не питати. Дає нам знаки, підказки, а часом волає, знемагаючи від спроб бути почутим, а ми прикидаємося глухими. Піднімаємо стіни, захищаючи бідне слабке серце від холоднокровного мозку, втираючого нам про правила і норми поведінки. Ось до нього ми прислухаємося. Так і Настя. В глибині душі вона чітко зрозуміла, кому присвячені ці болючі рядки, ключовим словом яких було «ненавиджу», вимовлене Стасом тоді, сім років тому на пероні. Настя його не чула, стоячи в вагоні, тому що гуркіт коліс заглушав голос зневіреного підлітка, але їй і не потрібно було. Вона дивним, парадоксальним чином, відчувала на собі всю його ненависть. Несамовиту і пекучу.

Невже ця пісня і правда для неї? Про неї? Чи це можливо? Настя не могла сказати. Можливо, так, швидше за все, їй би хотілося, як будь-якій дівчині, щоб їй присвячували пісні. Тільки саме до такої вона була не готова.

 Вранці вся група вирушила назад, правда вже не чартерним рейсом, а звичайним. Настя майже не розмовляла з Віктором, хоча той і робив для цього багато спроб. У літаку підкладав їй подушку під голову, цікавився, чи не принести випити або перекусити. Обходив, як міг, і від пильного погляду Стаса це не сховалося. Як і те, що Настя ніяк не реагувала на старання чоловіка. Хлопець стежив за ними і не міг зрозуміти, що сталося. Невже посварилися в той вечір, який згідноз  його фантазією закінчився бурхливим сексом? Або після? В принципі, його це не цікавило, вперто запевняв себе хлопець. Більше ні.