Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

- Вибачте, - лунає поруч англійською тоненький жіночий голосок.

Обидва повертаємося в бік його джерела. Хто б сумнівався? Недавня блондинка з ресторану. Нервово вириваюся від Дроздова, який все ще затискає мене. Не відпускає. Боротися з ним все одно що з термінатором із мого, каюсь, першого улюбленого фільму. Звісно, не перевіряла ці дії з роботом, але зрозуміло чому я впевнена в їхній марності.

Дівчина, м'яко кажучи, розгублена. Дивиться округлими очима на індивіда, що обіймає мене. А той ще, ніби ненароком, насильно притягує мою голову до себе та цілує у скроню. Ох-ре-ніти!

- Марі, ми все обговорили, - надто спокійно так само англійською каже Дроздов, - Чи ти ще чогось хотіла?

Усім у цьому немаленькому коридорі зрозуміло, чого ще хотіла ця Марі.

- Лише уточнити о котрій саме годині ти завтра приїдеш? - безглуздо вивертається вона.

Дроздов демонстративно прибирає руку з моєї талії та дивиться на годинник. Я заворожено дивлюся не на дорогий та по-чоловічому гарний годинник, а на його передпліччя. І вкотре дивуюся одержимості цим чоловіком. За мною залицялися не менш ефектні екземпляри, але я, чомусь, схиблена саме на цьому.

- Уже сьогодні. Ми з моєю..., - дивиться на мене оцінюваюче та якось по-особливому чи що, - перекладачем будемо опівдні. Твій чоловік у курсі, не потрібно було напружуватися.