Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Розділ 31. Дещо знайшов

Весь вечір Яна провела в кімнаті, яка колись служила дядечкові майстернею. Боніфас тут ще не прибирав, тому Яна сама зайнялася наведенням порядку. На щастя, роботи було небагато. Майстерня порадувала відсутністю розгардіяшу. Яна протерла пил з шаф і тумб і розсортувала інструменти, що безсистемно валялися на робочому столі. На цьому прибирання закінчилося.

Цікаво, що в майстерні не було вікна. Кімната освітлювалася виключно масляними лампами — благо, Яна вже навчилася ними користуватися.

Вона влаштувалася за столом і поклала перед собою два предмети, які з її точки зору могли стати заготовками для артефакту: камінь, колись позичений у торговця бубликами, і дзиґу, яку передала Яні Жанетт.

Серед робочих інструментів Жюля була величезна лупа. До речі, це, мабуть, єдиний інструмент, яким Яна знала, як користуватися. З її допомогою почала вивчати дрібнички. Дивилася і дивилася, але жодних конкретних думок у голову не приходило. Чесно кажучи, відчувала себе мавпою з байки про окуляри. Там мавпочка, що не знала, як працює оптика, що тільки з окулярами не робила: і лизала, і нюхала, і до хвоста прив'язувала, а результату — нуль. От і Яна й гадки не мала, що їй з цим каменем і дзиґою робити.

Стукіт у двері на деякий час врятував від напружених думок.

— Мила моя, не завадив? — в майстерні матеріалізувався Етьєн з підносом. — Твій манірний дворецький, — кузен скорчив незворушну фізіономію, пародіюючи Боніфаса, — відправив мене принести тобі чай.

Чай був дуже до речі. У Яни вже давно в горлі пересохло. Ось тільки дивно, що Боніфас довірив таку відповідальну, з його точки зору, справу Етьєну. Або він сильно зайнятий, або сильно втомився.

Кузен поставив перед Яною чашку і сів за стіл навпроти неї. Себе теж чаєм не обділив.

— Бачу, ти зайнята чимось творчим, — з цікавістю подивився він на різнорідні предмети в її руках. — Допомогти? Я просто вмираю без творчості.

Вимовлені Етьєном з сумною посмішкою слова змусили Яну гостро відчути, як кузен тужить за сценою.

— Слухай, Етьєне, а тобі не спадало на думку спробувати пробитися в одну з театральних труп не як Етьєн, у якого був конфлікт з директором столичного театру, а в зовсім іншому образі? Ти ж добре вмієш перевтілюватися.

— Не вийде, моя мила. Я можу вжитися в будь-яку роль так, що мене і маман не впізнає, але довго перебувати в чужому образі не можу. Проживати чуже життя набагато складніше, ніж бути собою. Чим правдивіше гра, чим більше ти віддаєшся ролі, тим сильніше відкат. Навіть пара годин, прожитих під чужою маскою, виснажують мене так, що потрібен цілий день на відновлення.

Яна подивилася на Етьєна з розумінням. Іноді з нею траплялося подібне. Щоб написати правдиво який-небудь напружений епізод у романі, теж необхідно перейнятися ситуацією. Потрібно опинитися там, де зараз герої, потрібно їхніми очима поглянути на їхній світ, пережити ті ж емоції, відчути, вистраждати, спробувати. Тоді вийде зворушливо і чесно, без пафосу, без фальші, простими словами, що западають у душу. Але після таких моментів у Яни теж бувають відкати. Потрібен час — кілька годин або кілька днів, поки знову зможе повернутися до роману.

— А знаєш, Вів'єн, що робить актор, коли його не беруть ні в одну трупу? — Етьєн лукаво посміхнувся. — Я маю на увазі геніального актора, такого як я.

— Ніяк не збагну, — Яна теж посміхнулася. Як же їй подобалося, що кузен, подібно їй самій, не вміє довго сумувати. Мабуть, рожевоокулярність — їхня родинна риса.

— Він створює трупу з одного актора, — видав Етьєн. — Я подумав, що можу виступати один. Просто тут — на площі перед ратушею. Я знаю короткі жартівливі скетчі. Думаю, зможу виконати їх так, що перехожі аплодуватимуть і не пошкодують кілька монет.

Напевно, не дуже весело ставати вуличним артистом після того, як виступав на столичній сцені. Але Етьєн не виглядав пригнічено. Його стан, навпаки, був ближче до сяючого.

— Знаю, що ти подумала, — посміхнувся він. — Але у вуличного артиста є величезна перевага — він ні від кого не залежить. Він сам собі директор, режисер, постановник, декоратор і костюмер.

Стати вільним художником? Етьєн правий — у цьому щось є.

— Завтра на площі буде проходити "щедрий" ярмарок. Я подумав, це підходяща подія для дебюту моєї трупи одного актора.

"Щедрим" ярмарком, наскільки Яна знала, називають тут щось середнє між земною "чорною п'ятницею" і "гаражним розпродажем". Городяни прийдуть на площу, щоб задешево продати свій непотрібний мотлох і придбати, знову ж таки задешево, мотлох потрібний. Захід обіцяє бути багатолюдним і строкатим. Туди, дійсно, ідеально впишеться виступ вуличного актора.

— Етьєне, ти геній! Та й ідея у тебе геніальна, — піддалася Яна ентузіазму кузена.

— Нуууу, — багатозначно протягнув він, — ідея не лише моя.

— А чия ще? — трохи здивувалася Яна.

Хоча навіщо вона питає. Взагалі-то, в крамниці крім неї та Етьєна знаходиться всього одна людина — дворецький.

— Другим генератором ідеї був Боніфас?

— Так, твій манірний дворецький, — кузен не забув знову зімітувати незворушний вираз обличчя Боніфаса. Але шарж вийшов абсолютно незлостивим. — Він уже малює афіші з анонсом мого виступу.

Ого! Тепер зрозуміло, чому Боніфас відправив принести чай Етьєна. Адже сам зайнятий значно більш важливою справою. Оце у Яни команда підібралася!

Вони з кузеном ще довго пили чай — розтягували задоволення. Він ділився з нею планами, які виглядали грандіозно. Етьєн сподівався заробити грошенят на вуличних виступах і, небагато-немало, відкрити свій театр.

— Розумію, моя мила, звучить неправдоподібно. Але мрія і повинна бути нездійсненною і захмарною, щоб окриляти і надихати. Легко досяжні цілі творчу людину не розбурхують. Згодна? У тебе є нездійсненна мрія?

Запитай її про це Етьєн всього кілька годин тому, вона б відповіла, що є. Маючи на увазі повернення в земний світ. Але після того, як під час читання записів Жюля на неї нахлинули уривчасті спогади з дитинства, вона вже не була така впевнена. У сенсі, що повернення додому вже не здавалося їй чимось нездійсненним і туманним.