Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

- Почекай, а чому ти думаєш, що він вкрав наркотики і втік? Може, його підставили?

- Він завжди думав тільки про себе. З матір'ю лаявся день у день, доводячи її до сліз. Кілька разів ми били один одному морди після таких випадків. Я не міг дивитися на те, як вона щоразу сподівається, що він зміниться, але цього не відбувалося. Він сам вплутався в це лайно, і жбурляв бабками наліво і направо, а вдома їсти було нічого. Мати хапалася за кожен підробіток, поки цей упир трахав повій. А одного чудового дня до мене прийшли люди Алонсо, і, закинувши в багажник, відвезли до нього. - Андрес замовк, скрипнувши зубами, а я сиділа в повному ступорі, не розуміючи, як міг дорослий хлопець так вчинити зі своєю сім'єю. Холоднокровно проміняти їх на розваги, а потім і зовсім виїхати. Егоїст, невдячний егоїст, який не гідний такої сім'ї, яка йому дісталася долею.

Я обернулася, наскільки могла, у човні, хоча це було дуже складно. Пластмаса тиснула на талію, і повністю повернутися ніяк не вийшло. Вираз обличчя Андреса був непроникним, і хоч під ліхтариком на його голові, очі здавалися світлими, насправді в них кипіла ненависть.

- Вони завдали тобі болю? - обережно запитала я, борючись із бажанням простягнути руку і погладити напружене обличчя.

- Кілька поламаних ребер ніщо порівняно з тим, що я тепер під ковпаком Алонсо.

- Чому саме ти маєш віддавати борг за свого брата? Адже це він, а не ти втік. Нехай би його й шукали!

- Навіщо шукати того, хто обікрав барона, якщо є той, хто не наважиться цього зробити, бо на кону життя його сім'ї.

- Тобі погрожували родиною? - ахнула я.

- Звичайно. По-іншому я б не став цим займатися, навіть якби до горла прив'язали камінь і поставили на край мосту.

- Багато тобі ще потрібно віддати?

- Порівняно з тим, скільки було - крапля в океані.

- Так ти тому працюєш у ресторані за трьох, - пробурмотіла я більше для себе, а не для нього, розставивши тепер на місця все, чого бракувало. Ось чому він хотів, щоб я якнайшвидше звільнила своє місце роботи.

- У ресторані я не назбирав би навіть на десяту частину боргу, - хмикнув він, подивившись на мене. - Я збираю гроші, щоб мати можливість відправити своїх до Америки. Знайти їм там житло, змінити імена і забезпечити життя хоча б для початку, а потім вони впораються вже без мене.

- Чому без тебе? А ти? - насупилася я.

Αндрес якось дивно невесело посміхнувся, а потім і зовсім простягнув руку і легко клацнув мене по носі.

- Не чесно, espinita, - широка усмішка забарвила секунду тому зосереджене обличчя. - Викладай тепер ти про себе кілька фактів, а то чаша терезів якось кульгає. - Сильні м'язи перекочувалися на руках при кожному русі веслом, а чорна футболка обтягувала накачані груди, відволікаючи мене від головного питання, на яке він так і не відповів.

- Що конкретно тобі цікаво? - я розвернулася назад, і теж почала повільно гребти веслом. Затока ставала трохи ширшою, розсіюючи місячне світло по водній гладі. Чим пізніше ставало, тим голосніше надривалися жаби. Або мені просто так здавалося за рахунок того, як порожньо тут стало без інших туристів. Їхні каяки виднілися далеко попереду, усамітнивши нас з Андресом у темряві нашої першої ночі.

- Та хоча б що-небудь, - почувся смішок позаду. - Я крім твого імені і звідки ти родом, більше нічого не знаю.

Я посміхнулася.

- Я на одну половину українка, а на другу - американка. У мене мама родом із Коннектикуту.

- Так ось звідки такі знання англійської! А я й думаю, невже в університетах України дають такі ідеальні знання іноземної мови.

- Я, взагалі-то, ще в школі вчуся. - Я фізично відчула, як раптом стало важче гребти. Обернулася і натрапила на шокований погляд Андреса.

- Dios mio, Emilia! Ти якось... рано розвинулася. - Його погляд ковзнув по моєму тілу, натякаючи на груди. Я тільки очі закотила.

- Мені вісімнадцять, дурний! До школи віддали майже з восьми.

Зітхання полегшення зірвалося з його губ, і він знову взявся за весло, весело посміхнувшись.

- Ну, слава Богу, бо мене й посадити могли!

- Це ще за що?

- Крім продажу наркотиків? За розбещення малолітніх.

- Ти мене ще не розбещував!

- У нас усе попереду, espinita! - я прикусила губу від однієї лише цієї впевненої обіцянки. Що буде далі, якщо лише слова мають наді мною вже таку владу?

- Гаразд, тоді слухай. - Треба ж йому про мене хоч щось дізнатися, зрештою. А то я вже з мамою його знайома, а він і імені моєї не знає. - Наступного року я закінчую школу, і планую вступати в Йель. Батьки відпустили мене сюди до Елі як, так би мовити, для перевірки. Якщо все пройде добре - значить, я впоралася, і можу вчитися сама в іншій країні. - Андрес знущально засміявся.

- Ага, я бачу. Міс самостійність. І роботу собі знайшла, і як наркотики продаються теж уже в курсі. Гордість батьків. Уже поділилася з ними захопливими іспанськими історіями? - ну звісно, він був би не він, якби не познущався.

- Та я навіть під дулом пістолета не розповім про ці прекрасні канікули. Тоді все, що мені світить - це домашнє навчання під пильним наглядом тата, - зітхнула я, вкотре визнаючи, як облажалася.

- Так от чому ти в тата грошей не просила? - здогадався Αндрес. - А я все думав, звідки стільки впертості в багатій дівчинці, а воно он як усе виходить.

- Саме так. Я краще всі канікули витрачу на заробляння грошей, ніж поставлю під сумнів вступ до Йєля.

- Цілеспрямована. І вперта. Саме за це ти мені й сподобалася.

- А ще за що? - не втрималася від запитання, безглуздо посміхнувшись.

- За хвостик твій на маківці і дупу, - обрубав усі мої романтичні очікування на корені.

- Зовсім несумісні речі якось.

- Тобі розповісти, як можна використовувати накручений на кулак хвіст і дупу одночасно? - запитав він, малюючи в моїй фантазії потрібні картинки.

- Не варто. Я можу собі уявити!