Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-До того, що коли ти стала статевозрілою, я це відчув. Тоді все змінилося. І ти змінилася. Перестала бути для мене дитиною.

-Гей! Мені тоді було лише дванадцять! - підла фарба ніяк не хотіла сходити з обличчя.

-А що це міняло? Я ж не переслідував тебе, не домагався. Спокійно чекав свого часу. Хоча, який там спокійно! - і знову відвернувся, насупившись, - Так от... з того моменту моє життя стало... складнішим. Не було дня, щоб я не думав про тебе. Ти не уявляєш, яка це мука знати, що ти моя і не мати можливості наблизитися, доторкнутися, поцілувати. Думаєш, тіло хотіло слухати аргументи про твій вік? І що треба почекати хоч би до вісімнадцяти?

-Чекай, але чому ти вирішив, що я твоя? Це ведмедя до мене тягнуло?

-Ні! - вигукнув, - ведмедя тоді і близько не було, - додав тихіше, - я вже тоді знав, що став одним із семи твоїх наречених.

-Хм, я думала, що наречені з'явилися лише кілька днів тому, коли я тільки-но повернулася до села, - пролепетала, намагаючись обміркувати почуте.

-Вони були завжди, просто ти з ними не зустрічалася. Не час був. Мабуть, час прийшов тільки тепер.

-Який жах! Мені дуже шкода, що ти мучився ці роки, - жінка підійшла до лісника і стала поруч, дивлячись разом з ним на ліс, - але чому ти не знайшов мене раніше? В вісімнадцять, двадцять, коли мені вже було… можна?

-Я так і планував. Думав, дочекаюся повноліття… Але спершу ти перестала приїжджати до села.

-Батьки не відпускали. Казали, що я вже надто доросла, щоб бігати полями.

-Але я не зневірився, вирішив, добре, що не мозолиш очі, - Степанія штовхнула його ліктем у бік, він усміхнувся і продовжив, дивлячись у вікно, - думав дати тобі подорослішати і підлаштувати зустріч. Ну, а потім все мало статися само собою. Але...

-Щось сталося, так?

-Так, сталося. Після нападу ведмедя я став перетворюватися на перевертня. Цей процес був... довгим та болючим. Все життя пішло шкереберть. Я в принципі не повинен був вижити, - кожне слово давалося чоловікові насилу, він говорив крізь зуби, - загалом, як розумієш, мріяти знайти тебе, перестав.

            Степанія зітхнула. Вона погано уявляла, що йому довелося пережити, але розуміла, що в такий момент нікому не було б діла до романтики. А чоловік тим часом продовжив:

-Але я не забував! Ніколи не забував! І коли проклятий звір змушував робити… те, чого я не хотів… теж пам'ятав тебе!

-А... Що він змушував тебе робити? - жінка злякалася цих слів. Благала про себе, аби він не сказав, що їв людей, наприклад. Після такого вона навряд чи захотіла б залишитися з ним, нехай він скільки завгодно говорив би про справжню пару.

-Про це давай потім, га?

-Ти... Вчиняв злочини? – запитала, затамувавши подих.

-Ні! Звичайно ж ні! – обурився.

-Фу-х!

-А ти що подумала?

-Не знаю, а що роблять перевертні? У кіно вони їдять людей, - знизала плечима, - я рада, що ти цього не робив!

-А вже я, який радий! У житті не так, як у кіно, - акуратно поклав їй руку на плече, притискаючи до свого боку. Степаня не стала чинити опір, - я підійшов до тієї частини своєї розповіді, в якій говориться чому я відмовився від тебе.

-Говори... - закрила очі. Було затишно притискатися до його боку і зараз вона мріяла, щоб він не сказав нічого такого, що вона не зможе пробачити.

-Коли ти з'явилася знову і процес женихівства запустився, я відчув відразу. Тяга стала сильнішою, плюс звірині інстинкти. Мало з глузду не з'їхав. На день перекидався разів по три, хоча до цього вже повністю контролював «звіра». Отоді й вирішив, що такий чоловік тобі не потрібен. Що я тобі дам? Існування далеко від людей поруч із напівбожевільним мужиком?

            Степанія не відповіла. А що тут скажеш? Вона ще сама не знала, що їй потрібно від життя і яку роль міг би в ньому зіграти «напівбожевільний мужик».

-Бабуся твоя розповідала, що якщо наречений добровільно відмовиться від Свирянки, його відразу відпустить. Мовляв, свідомий вибір зроблено на цьому стоп любовній гарячці.

-А ти дружив з бабусею? Чому вона тобі це розповідала?

-Спілкувався. Вона була дуже хороша, добра. Долю мою намагалася виправити. Наречену шукала.

-А до речі, ти ж був одружений вже?

-Не був.

-А як же син?

-Це інша історія, якщо захочеш розповім пізніше, - лісник зробив півкроку назад і вбік, опинившись за спиною жінки. Обійняв і притиснув до грудей. Стало жарко-жарко, - стривай, не виривайся, - попросив, - мені так легше розповідати.

-Хитрий, - усміхнулася, але чинити опір не стала, їй теж було добре.

-Я думаю, вона здогадувалася, що моєю нареченою буде Свирянка, тому й розповідала про них. Я згадав ту розповідь і вирішив відмовитися від долі. Але була ще одна причина, яка змусила це зробити.