Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

Його кинджал залишився в поліції. Проте Кангасейро дасть йому свій, адже той має пістолет. Кангасейро хоче пристати до банди Лампіана, свого хрещеного батька. Лампіан убиває поліцейських, убиває лихих людей. Педро Куля любить у цю мить Лампіана як героя, як месника. Він — озброєна рука бідарів у сертані. Настане день, коли і він зможе прилучитися до ватаги Лампіана. І хто знає, чи не зуміють вони вдертися до міста Баїї, розчерепити голову директорові виправної колонії? Яке обличчя в нього буде, коли він побачить Педро Кулю на порозі колонії з гуртом кангасейро? Він випустить з рук пляшку вина, яку йому дав приятель з Санто-Амаро, Педро Куля розчерепить йому голову. Ні. Спочатку він посадить його у цей самий карцер, не даючи йому ні їсти, ні пити.

Спрага… Його мучить спрага. Вона призводить до того, що він бачить у пітьмі скорбне й страдницьке обличчя Дори. Тепер він певний, що й вона страждає…

Він заплющує очі. Намагається думати про Професора, Кангасейро, Жоана Здоровила, Кота, Безногого, Гульвісу… Всі зі складу рятують Дору. Але він не може. Навіть із заплющеними очима він бачить її обличчя, що страждає від спраги.

І він знов гупає кулаками у двері, кричить, лається. Ніхто йому не відповідає, ніхто його не бачить, ніхто його не чує. Таким, певно, є пекло. Тичка має слушність, що він боїться пекла. Це занадто жахливо. Мучитися від спраги й сидіти в кромішній тьмі. Пісня в'язнів розповідала, що там, надворі, воля й сонце. А також вода, повноводі річки, що течуть по камінню, стрімкі водоспади, велике таємниче море. Професор, а він знав чимало, бо цілі ночі читав при світлі свічки украдені книжки, псуючи собі зір, сказав йому якось, що на світі більше води, ніж суходолу. Він прочитав це в одній книжці. Але в його карцері нема ані краплі води. В Дориному карцері її теж, мабуть, немає. Навіщо стукати в двері, як він це робить зараз? Ніхто не озветься, руки в нього вже болять. Увечері його побили в поліції. Спина його в синцях і басаманах, груди поранені, обличчя розпухло. Тому директор і сказав, що в нього лице злочинця. Ні, це неправда. Він хоче свободи. Якось один старий сказав, що нічия доля не зміниться. А Жоан де Адам заперечив, що зміниться, і він вірить Жоанові де Адамові. Його батько загинув заради того, щоб змінити долю докерів. Коли він вийде на волю, то теж стане докером, боротиметься за свободу, за сонце, за їжу для всіх.

Він спльовує червоний згусток. Спрага здавлює йому горло. Тичка хоче стати священиком, щоб утекти з цього пекла. Падре Жозе Педро знав, що виправна колонія така, він виступав проти того, щоб саджати туди хлопців. Але що міг вдіяти бідний священик, позбавлений парафії, як він міг боротися проти всіх? Бо всі ненавидять бідних, думає Педро Куля. Коли він вийде, то попрохає матір святого Дону Анінью приготувати талісман, щоб убити директора. Вона зі своїм Огуном має могутність, а він якось викрав Огуна з поліції. Він зробив чимало для своїх літ. Дора теж зробила багато за ці місяці серед них. Тепер вони знемагають від спраги.

Марно Педро Куля тарабанить у двері. Спрага точить його зсередини, мов легіон щурів. Він падає навколішки, і його долає втома. Незважаючи на спрагу, він засинає. Але йому ввижаються кошмари, щури гризуть гарне Дорине личко.

Він прокидається, бо хтось нагорі легенько постукує по одному східцеві. Звестися як слід він не може, сходи не дозволяють. Він стиха озивається:

— Що там таке?

Педро заливає хвиля радості, коли він чує у відповідь:

— Хто тут сидить?

— Педро Куля.

— Ти ватажок капітанів піску?

— Я.

Чується свист. Потім квапливий голос:

— У мене до тебе доручення, один хлопець приходив сьогодні.

— Ну давай викладай.

— Хтось іде. Я вернуся згодом.

Педро Куля чує, як віддаляються кроки. Але йому стає веселіше. Спадає на думку, що це записка від Дори. Та ні, це дурниця. Як могла б Дора передати йому записку? Це, мабуть, від хлопців. Вони намагаються визволити його звідси. Але насамперед йому треба вибратися з карцеру. Поки він тут, капітани піску нічого не можуть зробити. А ось після того, коли він зможе ходити по всій колонії, втекти буде легко. Педро Куля сідає все обміркувати. Котра година, який сьогодні день? Тут завжди ніч, ніколи не проникає сонячне світло. Він нетерпляче очікує, коли повернеться той хлопець. Але того все немає, і Педро починає хвилюватися. Що роблять капітани піску без нього? Професор придумає якийсь план, щоб визволити його звідси. Але поки він у карцері, це даремно. А доти, доки його не витягнуть, він не зможе визволити Дору з дитячого будинку.

Відчиняються двері. Педро Куля кидається вперед, гадаючи, що його збираються випустити. Але чиясь дужа рука штовхає його назад. Він бачить на порозі педеля Ранулфо. Той приніс кухоль води, який Педро Куля вириває в нього з рук і п'є великими ковтками. Але її так мало…

Педель дає йому череп'яну миску з юшкою, де плаває кілька квасолин.

— Дай ще трохи води, — просить Педро Куля.

— Завтра, — сміється педель.

— Хоч склянку!

— Завтра. А якщо грюкатимеш у двері й кричатимеш, то пробудеш тут два тижні замість одного.

І він хряпає дверима перед носом Педро Кулі.

Його знов замикають на ключ. Він лапає довкола себе в пітьмі, знаходить миску. П'є темну юшку з квасолею. Не помічає, що вона дуже солона. Потім з'їдає тверді горошини. І спрага знов мучить його. Пересолена квасоля підсилює спрагу. Що